Науковець: Запилення дикими бджолами ефективніше в рази і дає плюс 30% до урожайності

«За моїми дослідженнями, при запиленні дикими бджолами урожайність насіннєвої люцерни складає 3,5-4,5 ц/га. Середні показники по Україні — 1 ц/га. У господарстві «Агро-Союз» на Дніпропетровщині, де застосовували для запилення люцернову бджолу-листоріза, отримували до 8,0 ц/га. У ФГ «Восток» Ізюмського району Харківської області врожайність сягала 10,0-11,0 ц/га, тобто більше тонни! На базі цього господарства вже більше 30 років діє мікрозаказник для диких запилювачів — це балка, де не косять, не випалюють рослинність, відсутній випас тварин. А довкола розташовані великі поля люцерни, по 100-110 га. Утримання такого заказника фактично нічого не коштує для господарства», — додає науковець.

Його колега, к.б.н., доцент кафедри зоології, ентомології, фітопатології, захисту і карантину рослин ім. Б. Литвинова факультету агрономії та захисту рослин Державного біотехнологічного університету Ірина Леженіна додає, що крім створення мікрозаказників, важливо не руйнувати і не скошувати рослинність у балках, виярках та інших непридатних для сільського господарства землях.

«В чагарниках та заростях очерету зимують комахи, а щороку цей сухостій спалюють! Гине величезна кількість комах, тож говорити про збільшення чисельності запилювачів та ентомофагів не доводиться. Вони взагалі можуть зникнути», — уточнює вона.

На відміну від медоносної бджоли, що здатна долати відстань більше 10 км, радіус розльоту переважної більшості поодиноких бджіл — не більше 250 м. Тому, зазначають науковці, на величезних полях таких ентомофільних культур, як соняшник, центр поля залишається абсолютно без диких бджіл. Долітає лише медоносна бджола. Але якщо порівняти ККД цих комах, то різниця разюча: дика бджола чи джміль починають літ на 1,5- 2 години раніше і завершують на 1,5-2 години пізніше. Тривалість запилювальної роботи значно більша. Вони можуть літати навіть під час невеликого дощу.

«За один проміжок часу поодинока бджола запилює в 3-5 разів більше квітів, ніж медоносна. Крім того, сідаючи на корзинку соняшника, домашня бджола по черзі висмоктує нектар. Одиночній бджолі нектар не потрібен. Вона повзає із квітки на квітку,
збираючи пилок у спеціальні збиральні кошики на боках грудей, черевці або ногах. Тож за один раз вона переносить у багато разів більше пилку, ніж медоносна бджола», — констатує Михайло Філатов.

За його словами, основна причина відсутності масового розведення і застосування диких запилювачів у сільгоспвиробництві в Україні — дуже низька обізнаність сільгоспвиробників про значення запилення і запилювачів для рослин.

«Знають тільки медоносну бджолу. Їх цьому не вчать у вишах. Всі знають про технології обробки ґрунту, добрива, сорти та гібриди, пестициди та захист рослин. А що запилення є не менш важливим компонентом технології вирощування рослин — це привілей одиниць. Не кажучи про те, що запилювачі є обов’язковим компонентом як природних, так і агроекосистем. Тому не дивно, що навіть самі агрономи підпалюють суху рослинність по всій Україні. Потрібні, по-перше, сучасні знання екології майбутніх аграріїв, розуміння, що мільйони гектарів наших ланів — не ізольований горщик або тепличка, що вони тісно пов’язані з оточуючими середовищем, що будь-яке втручання у життя поля, будь-яка технологічна операція мають різні наслідки, не обов’язково позитивні. І тільки після цього з’явиться розуміння в потребі багатьох живих організмів, у тому числі й диких запилювачів. Ось тоді з’являться інвестиції, відповідні фахівці, і Україна почне розводити та застосовувати диких бджіл, як це робиться в країнах Західної Європи», — резюмує науковець.