Починається книга главою під назвою "Точка відліку: 30 листопада 2013 рік". У ній автор вперше торкнувся теми політики і свого ставлення до подій Майдану, який тоді "зароджувався" на центральній площі країни.
Розповідь Олександр Шовковський почав зі свого поста в Facebook від 1 грудня 2013 року.
Тоді він написав:
"Я не політик!!!
Але я громадянин!!!
І мій громадянський обов'язок полягає в тому, щоб не залишатися байдужим до тієї сваволі, що дозволили собі можновладці!!!
Я маю право на свою думку!!!
І ніхто !!! Ніхто не має права закривати мені рот!!!
Я один з народу !!! А значить, я і є народ!!!
Я йду на мітинг в Парк Шевченка!!!"
Після публікації цих слів, як пише автор, його мобільний телефон вибухнув півсотнею вхідних дзвінків і мільйоном смс-повідомлень.
"Мабуть, почну я з подій, що трапилися 30 листопада 2013 року. З одного боку, вони до спорту не мають ніякого відношення. Але, з іншого боку, мають - ще й яке.
У той день, прочитавши новини про розгін студентів, я не зміг додзвонитися синові, який тоді жив у Михайлівському провулку. Після цього на своїй сторінці в Фейсбуці я розмістив пост про те, що як громадянин і представник народу (а значить, сам народ) маю право на свою точку зору, а тому ніхто не має права закривати мені рот. І я вважаю, що тому, що сталось - не місце в цивілізованій, демократичній, європейській країні. Тому йду завтра, 1 грудня, о 12:00, в парк Тараса Шевченка, щоб продемонструвати свою позицію.
Це передмова. Тому що все почалося трохи пізніше. Я ліг спати, а потім, незрозуміло чому, прокинувся вночі, взяв мобільний (я завжди вимикаю на ніч звук) і побачив, крім півсотні пропущених дзвінків, мільйон повідомлень. Більшість дзвінків було від керівництва клубу. Повідомлення - від близьких мені хлопців. А ще там був номер і прохання передзвонити по ньому в будь-який час доби. Я набрав цей номер і вийшов на розмову з Григорієм Суркісом. Дуже жорстку, дуже довгу, дуже предметну розмову про те, що я, як капітан команди "Динамо Київ", ні в якому разі не маю права ось так висловлювати свої думки та ідеї. І що, тим більше як киянин, як відомий футболіст, який для багатьох є кумиром і об'єктом для наслідування, я не можу собі дозволити висловлюватися в такому ключі", - пише футболіст.
Шовковський зазначив, що за право на свою думку йому довелося довго сперечатися з власником клубу "Динамо" Григорієм Суркісом.
"Ми тоді довго сперечалися. Я намагався шукати аргументи і відстоювати свою позицію. Розмова вийшла нескінченною. Ми згадали тоді майже всю мою біографію від і до", - розповідає автор.
"У моєму пості не було ніякого пафосу: я повністю підтримував цінності, в ім'я яких на той момент вийшли студенти. До того ж завжди намагався у своєму житті дотримуватися певних правил.
Дав слово - тримай. Від помилок ніхто не застрахований? І вже якщо помилився? Те вмій за помилку попросити вибачення ...
В кінцевому підсумку я не відступив", - уточнює Шовковський.
.....
Футболіст розповів, що в ранковій розмові з Григорієм Суркісом, питання про підтримку протесту не було вирішене. Далі були й інші розмови, і "досить важкі дні".
"Але тв жорстка розмова з Григорієм Михайловичем Суркісом, а потім на наступний день і з Ігорем Михайловичем Суркісом, якому я також намагався пояснити, що відчуваю і чому так написав, все ще лежали на душі важким тягарем. Ігор Михайлович сказав, що у нього до мене, як у президента клубу "Динамо Київ", немає ніяких питань. Але саме в ту ніч у мене у волоссі з'явилася ще одна сива прядка: посивіти за ніч - аж ніяк не матафора.
Це були досить важкі дні і дуже непрості моменти. Я розумів, хоча, може, ще й не до кінця, наскільки важливо не відступати після вже зробленого кроку. І наскільки цей крок відповідальний. Але тоді я ще не усвідомлював, що станеться в країні, як будуть розвиватися події, до чого це призведе, і які наслідки нам доведеться пережити і переживати досі.
Я про це не говорив ні в одному інтерв'ю", - підсумував автор, закінчуючи першу главу своєї книги.