Остання розповідь Селінджера була опублікована в журналі New Yorker за 1965 рік. Майже півстоліття письменник прожив відлюдником, ховаючись від допитливих очей в містечку Корніш, штат Нью-Гемпшир. Ходили чутки, що всі ці роки, аж до самої смерті в 2010 році, Селінджер присвятив літературі.
Селінджер обмежив спілкування з оточуючими, щоб ніщо не відволікало його від письменництва. Він міг зупинити машину і з’їхати до узбіччя, щоб записати ідею майбутнього оповідання, в будинку всюди лежали блокноти для записів, розповідає Метт.
Він натякнув, що в рукописах зустрічаються історії про родину Глассів, відому за розповідями “Добре ловиться рибка-бананка”, “Френні і Зуї”, “Вище крокви, теслі”, “Сімор: Введення”, а також додав, що пізні твори мають “нелінійний розвиток”.
Права на рукописи Селінджера після його смерті успадкували Метт і вдова письменника Колін О’Ніл. З 2011 року вони разом працюють над рукописами.
“Він (Селінджер) заповів мені зібрати все воєдино, знаючи, що масштаб роботи вимагатиме багато часу. Він 50 років писав до шухляди, мова йде про величезний обсяг рукописів. Так що справа не в небажанні або приховуванні: як тільки матеріал буде готовий, ми його опублікуємо”, — підкреслив Метт.
За його словами, процес може розтягнутися ще на роки, але він сподівається, що рукописи побачать світло в найближчі десять років.
Цього року шанувальники Селінджера відзначили 100 років від дня його народження. Шалений успіх прийшов до письменника в 1951 році, після видання роману “Над прірвою в житі”. Його юний головний герой Холден Колфілд “став найвідомішим американським прогульником після Гекльберрі Фінна”, як зазначав в некролозі письменникові критик The New York Times.
Нагадуємо, восени Джорджа Оруелла включили в спадщину ЮНЕСКО.