Жодна сторона не вирішила задач: аналітики випустили доповідь через три місяці після війни у Карабасі

Війна за територію закінчилася три місяці тому, переможець помінявся місцями з переможеним, але конфлікт не вичерпаний: ворожнеча між азербайджанцями та вірменами триває, а Росія стоїть перед важким вибором.

Основні тези доповіді

Війна, що тривала 44 дні у Карабасі закінчилася 10 листопада 2020 року тристоронньою заявою лідерів Азербайджану, Вірменії та Росії — президента Ільхама Алієва, прем’єр-міністра Нікола Пашиняна і президента Володимира Путіна. В результаті конфлікту загинули більше 6 500 осіб.

Це короткий документ, який не містить майже ніяких подробиць, і багато його пункти трактуються кардинально протилежним чином.

Азербайджан повернув собі сім районів навколо Карабаху і всі зайняті під час війни землі — близько третини Нагірного Карабаху (в межах Нагірно-Карабахської Автономної Області в складі Азербайджанської РСР — ред.).

Договір передбачав виведення збройних сил Вірменії: але цей момент в Баку і Єревані трактують по різному.

Вірменська сторона вважає, що цей пункт стосувався тільки територій, які поверталися Азербайджану — семи районів навколо Карабаху.

Азербайджан наполягає: тепер солдати з Вірменії повинні покинути і частину Карабаху, яка залишилася під вірменським контролем і навіть чиновники уряду Вірменії повинні просити у Баку дозволу на відвідування території.

Для обох сторін це принципове питання, і надії на рішення, яке влаштовує всі сторони, майже немає.

Одним з пунктів угоди Алієва, Пашиняна і Путіна було повернення військовополонених і тіл загиблих. Три місяці по тому, ця тема залишається болючою проблемою. Десятки — а за деякими оцінками, більше 100 полонених вірмен залишаються в Азербайджані, і невідома (але невелика) кількість азербайджанців ще знаходиться у вірменському полоні.

Більш того, більше 60 вірмен були взяті в полон вже після закінчення війни, і в Баку хочуть судити їх як злочинців, а не повертати як військовополонених.

ООН засудила неспішне повернення полонених — і закликала сторони повернути їх негайно, як наказує Женевська конвенція, що регулює правила ведення воєн.

Заява від 10 листопада — не регулює роль Туреччини у Карабасі, але за останній рік вона стала ключовим учасником регіональних процесів. Турецька військова техніка — в першу чергу ударні безпілотники — зіграла важливу роль в перемозі Азербайджану на полі бою.

Анкара також претендує і на участь в дипломатичному процесі, різко критикуючи Мінську групу ОБСЄ, яка роками вела переговорний процес щодо Карабаху. На даний момент Туреччина отримала лише обмежену роль в рамках спільного з РФ моніторингового центру під Агдамом. Згідно з угодою з Росією, турецькі військові не залишають центр — і стежать за перемир’ям через відео з безпілотників.

Питання культурної та історичної спадщини: в результаті війни під контролем Азербайджану виявилося безліч середньовічних вірменських пам’ятників. Монастир Дадіванк на півночі Карабаху взяли під охорону російські миротворці, але доля інших християнських монументів викликає тривогу у вірменських і російських діячів культури.

ЮНЕСКО хоче відправити делегацію в Карабах для оцінки ситуації на місці, але офіційний Баку блокує цю місію — і вимагає відповіді на резонне питання: де було міжнародне співтовариство, коли знищувалися і осквернялися пам’ятники тюркської та ісламської культури в семи окупованих вірменськими силами районах. Де Ваал відзначає, що заклопотаність долею вірменських пам’ятників лише підсилює прецеденти знищення слідів вірменської культури при реставрації в Азербайджані і заяви влади Азербайджану про те, що середньовічні пам’ятники — насправді спадщина Кавказької Албанії. Цю теорію не підтверджують історики поза Азербайджаном.

Угода створює ряд викликів і для Росії. Мандат російських миротворців терміном на п’ять років передбачає збереження миру, але фактично майже 2 тисячі миротворців зайняті набагато більш широкими колом проблем — від реконструкції інфраструктури до допомоги біженцям.

Всі ці завдання у частині Нагірного Карабаху, що залишилася під контролем вірмен, вимагають тісної взаємодії з політичним керівництвом невизнаної НКР, яка проголосила незалежність у 1991 році. Але перші особи невизнаної республіки оголошені в розшук в Баку і вважаються там злочинцями.

За умовами тристоронньої заяви, миротворці розміщені в Карабасі на п’ять років з можливістю продовжити цей термін ще на п’ять років — за згодою обох сторін. Щоб Азербайджан не заблокував продовження мандату, миротворці повинні продовжувати роботу в населеній вірменами частини Карабаху, не викликаючи при цьому гніву в Баку.