Як українці знаходять життєві ресурси для боротьби та допомоги іншим після двох років повномасштабної агресії

Емоційне вигорання, постійна втома – те, що відчуває більшість з нас після двох років з початку повномасштабного вторгнення російського агресора. За цей час українці пережили дійсно багато подій та не здалися, і продовжують працювати й боротися далі.

Ми добре розуміємо, що зупинитися зараз ми не можемо, що нам потрібно робити якщо не більше, то точно не менше, ніж ми робимо зараз – кожен на своєму місці. І українці вкотре доводять, що вони – найсильніші, бо навіть у таких умовах в багатьох із них вистачає сил ще й волонтерити, допомагати іншим.

Щоб зрозуміти, що рухає такими людьми, де вони знаходять ресурс, де беруть сили, як їм вдається зберігати мотивацію – ми поспілкувалися з представниками команди Благодійного фонду Вадима Столара, які вже протягом двох років щодня допомагають військовим і цивільним – і зупинятися не збираються. Адже вимушені переселенці, родини, які втратили одного з батьків, залишилися без житла, та інші вразливі категорії й надалі потребують допомоги. Від захисників також постійно надходять запити щодо різноманітної допомоги – від сезонної амуніції і спорядження до дронів і автівок. 

Андрій, який курує масштабний проєкт "++ для ЗСУ", що об’єднує всі напрями допомоги захисникам, зізнається: від початку повномасштабного вторгнення його пригнічує усвідомлення того, що де б ти не перебував і що б не робив – ти завжди у небезпеці:

"З цим постійно доводиться працювати, щоб насамперед стабілізувати свій емоційний стан. Бо коли ти стаєш свідком наслідків воєнних дій, то думки тебе просто спустошують і фактично позбавляють сил. І для мене основний виклик протягом двох років – цей ресурс постійно оновлювати, щоб і надалі займатися волонтерством. Адже наш напрям у Фонді дуже важливий, ми закуповуємо, передаємо бійцям за їхнім запитом усе необхідне. Це й сезонна амуніція, і оптичні прилади, і безпілотні апарати, і системи антидронової боротьби. По всій Європі шукаємо, закуповуємо та приганяємо на потреби фронту броньовані автомобілі та позашляховики. Все це потрібно тут і зараз, і ми не можемо дозволити собі зупинитися та розслабитися. Але це й те, що нас постійно мотивує – щоденна причетність до допомоги нашим захисникам".

Юлію, кураторку грантової програми Фонду, по-справжньому надихнув новий, дуже перспективний напрям, який об’єднує благодійні організації по всій Україні та дозволяє допомагати набагато більше.

"Ми провели вже два проєкти, під час кожного по 1 млн грн розподілялося між переможцями конкурсу – організаціями, які займаються фізичною реабілітацією та психологічним відновленням військових і цивільних. Я отримую великий приплив енергії від постійних комунікацій з партнерами, від їхньої завзятості та вогню в очах. Від розуміння, що разом ми робимо велику та дуже потрібну справу. Ці емоції заряджають, як павербанк, і є головним моїм мотиватором", – наголошує Юлія.

Вона також дає ще одну пораду: щоб не піддаватися панічним настроям, сьогодні дуже важливо перевіряти інформацію, що надходить. Бо російське ІПСО зараз дуже поширене, їм заповнений інтернет, телеграм-канали, навіть окремі лідери думок виявляються завербованими. Тож важливо споживати новини лише з перевірених джерел. Такий підхід допомагає відсіювати ворожу пропаганду та панічні настрої, тримати себе в руках. 

Юристка Крістіна зазначає, що саме згуртована робота у Фонді надала їй сили йти далі на початку вторгнення:

"Сьогодні для мене найбільший виклик – це вчитись, розвиватись, працювати між обстрілами та новинами з фронту. Після цих двох років маю чітке розуміння, що наповнюють дуже прості речі: турбота про себе, свій фізичний та ментальний стан, здоровий сон, прогулянки на природі, час із сімʼєю та друзями, а інколи – просто наодинці з книгою чи за переглядом фільму. А мотивує мене розуміння того, що ти є частиною великої та багатогранної допомоги Фонду людям – це дає сили працювати далі. Ще на мені, як на юристі, відповідальний проєкт – "Юридичні поради", який надає певним категоріям громадян консультації. Людині, яка не дотична до юридичної діяльності, самій дуже складно розібратись у законодавстві, особливо зараз, коли воно не є статичним та постійно змінюється, оскільки стосується механізмів різних соціальних виплат та компенсацій. За той час, що існує проєкт, нам вдалось опрацювати велику кількість запитів та допомогти розібратися в складних моментах тим, хто до нас звертався.

Кураторка проєкту "Відновись" Лєра добре пам’ятає перші дні масштабного вторгнення і свою розгубленість. З одного боку, вона не могла повірити у можливість війни в Європі у 21-му сторіччі. З іншого – усвідомлювала, що вона має в цій ситуації робити все можливе для країни.

"Зрештою, я для себе вирішила, що не хочу тікати зі своєї країни, бо це моя земля, це моя домівка, рідна моя ненька, де я народилася, де народила своїх дітей. Одразу після цього рішення думки прийшли до ладу, і я усвідомила, що маю включитися у допомогу іншим. Це також допомагало відірватися від страшних думок, і досі підтримує душевну рівновагу. І нехай на сьогодні справді мало приводів для позитивних емоцій – я все одно знаходжу їх у спілкуванні з іншими волонтерами, з учасниками наших проєктів, і "Відновись" зокрема. На ньому мами з діточками, які втратили на війні чоловіків, або залишилися без житла, отримують друге дихання, сили рухатися далі. Ми вже допомогли 1500 сімей, і їхні щирі емоції, їхня вдячність по-справжньому надихають. Цей проєкт плекався з великою любов’ю, в ньому частинка мене. І доки це буде потрібно – ми проводитимемо його. Заради наших жінок, наших дітей, заради майбутнього України", – зазначає волонтерка.

Ще один проєкт, до реалізації якого долучилася Лєра, і який глибоко вплинув на неї – книга "Історії сильних":

"Це реальні історії українців, які пережили пекло окупації, через домівки яких фактично проходив фронт. Ми зібрали їх і видали як свідчення злочинів росії та того, що доводиться переживати українцям. Я особисто спілкувалася з людьми, відчувала цей біль, страх, ненависть до окупантів. Кожна з цих історій пройшла крізь мене і залишила рубець на моєму серці. Але мене підтримує те, що я усвідомлюю важливість цієї справи, бо такі історії мають знати політики та прості люди в усьому світі".

Варто додати, що вже під час війни Лєра втретє стала мамою – у неї народилася двійня. Попри все – життя триває і перемагає!

Фотограф Роман розповідає, що починав у Фонді Вадима Столара як волонтер. Відправивши на початку вторгнення дружину і доньку за кордон, він почувався спустошеним, але знайшов для себе розраду у допомозі іншим.

"На початку ми закуповували продукти та медикаменти. Це були нескінченні завантаження-розвантаження, фасування та поїздки. Спершу ми розвозили допомогу в Києві, потім кордони поїздок поширилися на область, так я побував у Бучі, Ірпені, Катюжанці, Андріївці, Перемозі, деяких селах Іванківського району. З квітня 2022-го почали їздити за межі Київщини. Розвозимо продуктові набори та іншу допомогу й по сьогодні. У подорожі я завжди беру з собою фотоапарат, щоб задокументувати жахіття війни та героїчну стійкість наших людей. Окрім поїздок регіонами, я залучений і в інших проєктах Фонду, серед яких найулюбленіший та найважливіший для мене – "Відновись". Моє завдання в цьому проєкті – за допомогою фотографії залишити приємні спогади для сімей учасників. І те, що мені вдається своїми світлинами підняти настрій, викликати усмішку – найважливіший мотиватор для мене", – стверджує Роман.

Психологиня Алла ділиться, що робота у Фонді та волонтерство насправді врятували її від розгубленості на початку повномасштабної війни. Тому що команда з перших днів працювала заради спільної мети, і кожен робив усе, що може заради допомоги іншим.

"Це залишається незмінним і зараз, проте особисто для мене за ці два роки змінилося багато всього, адже з відкриттям напряму психологічної підтримки мені довірили очолити його. Я для себе здобула багато нових компетенцій, зокрема комунікаційних, менеджерських, адже потрібно було багато домовлятися для співпраці з іншими психологами, волонтерами, організовувати різні терапевтичні групи. Зараз у нас реалізується проєкт "Стійкість", ми надаємо підтримку зокрема тим, хто очікує воїнів, які зараз у лавах ЗСУ та захищають нашу державу. Я щодня пересвідчуюся, що наші проєкти для людей корисні, це те, що їх підтримує, а, можливо, й рятує. Це дає мені ресурс і сили працювати далі", – каже Алла.

За словами Наталії Приходько, волонтерки Фонду: "Сьогодні важко всім, але команда Фонду розуміє, що від нас залежить багато людей, які потребують допомоги. Ми усвідомлюємо, наскільки важливо саме зараз зберігати всі наші проєкти і навіть розширюватися. Бо і фронт, де ситуація дуже непроста, і тил, де люди втрачають сили та віру, вимагають дедалі більше нашої уваги та зусиль. Ми постійно підбадьорюємо одне одного, розмовляємо, ділимося тим, що наболіло. І це також допомагає зібратися й далі наполегливо працювати на благо людей та країни".

Звернулися ми й до Вадима Столара, щоб дізнатися, як Фонд пережив ці два роки, як змінилася його робота і що він планує робити далі.

"За ці два роки діяльність Фонду стала носити по-справжньому системний характер. Ми налагодили процеси, взаємодію та сфокусувалися на двох основних напрямах – комплексному забезпеченні наших захисників та психологічній підтримці постраждалих від війни українців. Це дозволило не лише підвищити ефективність нашої допомоги, а й, що не менш важливо, зберегти та зміцнити енергію, ресурси та мотивацію команди Фонду, забезпечити психоемоційну підзарядку її представників", – підкреслив Вадим Столар.

Актуальність психоемоційної підзарядки не лише волонтерів, а й усіх українців підтверджують соціологи. Так, згідно з лютневими дослідженнями групи Рейтинг, в українців посилилися страх, втома, невпевненість та інші негативні емоції. І важливий виклик для громадянського суспільства – переламати цю ситуацію та повернути людям душевні сили. Потенціал тут є, тому що, за тим самим опитуванням, попри все 85% українців продовжують вірити у нашу перемогу.

Зазначимо, що за два роки масштабної агресії Фонд витратив на допомогу українцям 536 млн грн. На ці гроші закупили й передали понад 120 тис. одиниць побутової техніки, медикаментів та гігієнічних засобів, 15 тонн гуманітарної допомоги, понад 380 тис. продуктових наборів, більш як 600 тис. порцій гарячого харчування. Також надали захисникам близько 50 тис. одиниць військового спорядження, інструментів та одягу, 370 тис. літрів палива, майже 600 одиниць високотехнологічного обладнання, такого як квадрокоптери, антидрон-системи, РЕБ-системи, тепловізори, відеокамери, а крім того – 57 спеціалізованих позашляховиків, бронеавтомобілів та моторних човнів. На соціальні проєкти для цивільних та військових, грантову програму, підтримку інших благодійних фондів та громадських організацій, а також на пожертви Фонд Вадима Столара спрямував близько 105 млн грн.