До життя в тилу довелося звикати заново: історія ветеранки російсько-української війни

Валентина Ведровська з позивним Веда – ветеранка російсько-української війни. У мирні часи Валентина керувала громадською організацією, брала активну участь у політичному житті Львівщини та виховувала донечку. 24 лютого 2022 року розділило життя Валентини на до та після: жінка долучилася до війська і стала аеророзвідницею. Через півтора роки служби Валентина повернулася до цивільного життя: отримала медичний супровід та адаптацію в межах програми "МХП Поруч". Про свій шлях з цивільного життя, на фронт і назад Валентина розповіла в інтерв’ю Еспресо, передає УНН.

Деталі

Свій шлях у аеророзвідниці Валентина розпочала з перших днів війни. В той момент вона не була готова до мобілізації, тож знайшла курси базової військової підготовки, де навчилася основ поводження зі зброєю, тактичній медицині та аеророзвідці.

Після навчального курсу з керування коптерами жінка зрозуміла, що її це захоплює, тож прийшла з документами в ТЦК, щоб застосовувати отримані знання на практиці. Так Валентина опинилася у ЗСУ. Спочатку командування не поспішало відправляти її в зону бойових дій. Але жінка наполягала, що хоче літати, а не відсиджуватися. На що отримала "добро" від командування, і стала літати на розвідувальних безпілотниках.

Валентина знаходила супротивника та його техніку, а потім надавала координати артилеристам і коригувала удар по ворогу. Часом за один виліт жінці вдавалося виявити 55–60 одиниць ворожої техніки.

Через півтора роки служби Веда повернулася до цивільного життя, через сімейні обставини. Валентина згадує, що спочатку адаптуватися було складно: перші кілька місяців навіть із ліжка вставати не хотілося. До життя в тилу довелося звикати заново.

Після двох місяців відпочинку жінка зрозуміла, що війна змінила її світосприйняття і повертатися на попередню роботу вона не планує. Жінка була знайома з діяльністю компанії МХП та програми "МХП Поруч", яка забезпечує підтримку військових, ветеранів та їхніх родин: під час служби та на шляху повернення до цивільного життя. Від медичного, правового та психологічного супроводу до допомоги військовим частинам.

Увагу Валентини привернули цінності, які транслює компанія. Тож після повернення з війни вона вирішила, що хоче йти працювати саме в МХП. І у перші ж дні отримала медичний супровід та адаптацію до нових умов життя та роботи в межах програми "МХП Поруч".

В офісі компанії для Валентини виділили спеціальне робоче місце, оскільки працювати в одному приміщення з усіма співробітниками жінці було не комфортно.

"Коли ти 95% свого часу перебуваєш в оточенні 3–5 людей зі свого екіпажу, все максимально тихо, спокійно, мінімальні рухи, мінімальні зміни. І коли ти чітко пам'ятаєш, що відкритий простір – це смерть, то тобі трохи погано. Тому зараз я тішуся, що в мене тут є "домік". Сміюся, кажу, що тут ще можна шторку повісити", – розповіла ветеранка.

Валентина переконана, що готовність колективу приймати ветерана – необхідність у сучасній Україні. І наголошує, що потреби ветеранів потрібно інтегрувати комплексно.

Крім того, на переконання жінки, вкрай важливо сприймати потреби демобілізованих військових як загальні потреби громадян.

Сьогодні Валентина працює в Департаменті корпоративної соціальної відповідальності МХП. Серед її обов’язків - робити так, щоб громади, у яких присутні потужності МХП, розвивалися і процвітали. Аби там було комфортно жити й працювати як ветеранам, так і цивільним. 

"‎МХП Поруч"‎ — програма індивідуального супроводу та комплексної підтримки військових, ветеранів та їхніх родин.

Програма підтримує військових, ветеранів та їхні родини під час служби та після повернення з війни. Мова, серед іншого, про:

• гуманітарну допомогу військовим частинам;

• медобстеження, лікування і реабілітацію;

• юридичну та психологічну підтримку;

• соціальну реінтеграцію;

• професійну адаптацію;

• наявність гарячої лінії, яка доступна 24/7.