“Після обстрілів працювала на набряклих до крові лапах”: як собаки допомагають військовим та ДСНС у пошуку людей

Про заснування “Антарєс”

Організація була заснована у 2008 році й тоді пріоритети у дресурі собак були інші.

“На той період займалися підготовкою собак для пошуку живих людей в умовах природного середовища і техногенних завалів. Але техногенні завали у ті часи траплялися або ніколи, або раз в житті собаки. А от в природному середовищі постійно шукали осіб із втратою памʼяті, хворобою Альцгеймера, дітей. Але тоді ми стикнулися з тим, що про нас не знали, не було практики активного залучення собак для пошуку людей. Нам телефонували десь на 10-ту добу і звісно, що тоді ми шукали вже тіло. Собаки не знали, як це робити, не було відповідної підготовки”, — розповіла Борисенко.

У 2011 році у пані Лариси зʼявилася ідея готувати собак і для пошуку тіл. Але в Україні не було відповідних методик. Крім того, спеціалісти-кінологи зазначали, що неможливо із собаки підготувати універсала, щоб умів знаходити і живих, і мертвих. Наприклад, в європейських країнах є чітке розмежування — одні собаки шукають живих, а інші — мертвих.

Та у 2013 році в організації розпочали підготовку універсалів і за 10 років вже розробили власну методику. Першим універсалом стала бельгійська вівчарка Спаркі. Наразі у пошуково-рятувальному загоні працюють 14 собак, 9 з яких — універсали.

Історія Спаркі — першого собаки-універсала

Лариса Борисенко тривалий час працювала із бельгійської вівчаркою на прізвисько Чока, яка стала першим собакою пошуково-рятувального профілю на весь пострадянський простір, отримала міжнародну кваліфікацію на чемпіонаті світу серед рятувальних собак. Але Чока старіла і пані Лариса вирішила, взяти інше цуценя — теж малінуа.

“Її я одразу обрала з двох цуценят, хоча місяць ще їздила, дивилася і спілкувалася з цими двома собачками. Вона була маленька, чорна, дуже мені сподобалася і я зрозуміла, що там характер кремезний”, — розповідає пані Лариса про Спаркі.

Та спочатку було складно, пані Ларисі здавалося, що вона зраджує Чоку, а коли тієї не стало, то взагалі не розуміла, як працюватиме з іншим собакою. Але Спаркі демонструвала найкращі результати і врешті підкорила свою власницю — тепер вони напарниці.

Війна 2014 року

Коли почалася війна у 2014 році, Лариса Борисенко писала організаціям з пошуку, адже розуміла, що її знання та вміння можуть бути корисними. Та відповідей не було.

“А потім втрутився випадок... Ми були в Марʼїнці з імпровізованим виступом для дітей. Але у той день там були обстріли, тому дітей не було. Ми виступили перед будівлею цивільно-військової адміністрації, де було декілька військових. Я мимохідь розповіла, що собака — рятувальник, а також про його вміння. Біля вікна стояв військовий і як тільки закінчився наш імпровізований виступ, — підійшов до мене, представився координатором проєкту „Евакуація-200“ Генштабу ЗСУ і запропонував співпрацю”, — згадує Борисенко.

З того моменту почався шлях постійного залучення “Антарєс” разом з військовими, ДСНС, поліцією до пошуку людей. З 2017 року організація офіційно залучається Генштабом ЗСУ для пошуку тіл загиблих воїнів, а також військових армії-агресора. Наразі цей проєкт має назву “На щиті”.

Повномасштабне вторгнення

З 24 лютого кінологи загону разом з собаками постійно перебувають у місіях на Харківщині, Донеччині, Херсонщині, Миколаївщині та Запоріжжі. Одна група завжди залишається у Павлограді для потреб регіону. На рахунку Спаркі вже близько 100 знайдених людей, у собаки на імʼя Бєлона — близько 80. Наразі собаки працюють нон-стоп та сильно втратили у вазі.

“Доберман Хана — дуже чесна. У жовтні після обстрілів працювала у Запоріжжі на набряклих до крові лапах. Але попри це не зупинялася. Були у нашій роботі випадки, коли окупанти закопували тіла і танками їх закатували. Треба було знайти точку на локації, куди загнати екскаватор. Були місця, коли собака говорить, що тут є поховання, а ми перевіряємо всіма можливими методами і не бачимо поховання. Запускаємо трактор, він риє півтора метри — нічого немає. Запускаємо знов туди собаку, а вона каже, що є. Десь на 2 метрах глибиною ми вже знаходимо поховання”, — розповіла Борисенко.

Часто собакам доводиться працювати над пошуком останків тіл, спалених окупантами, і кісток. Також траплялися випадки, коли собаці необхідно було знайти тіло на глибині 4 метри. Крім того, у загону є досвід роботи на мінних полях.

Як долучитися до загону “Антарєс”

Спочатку до пошукового загону “Антарєс” приходили люди, щоб їх собака вивчала різні команди. Проте, тренування їх все більше затягувало і разом зі своїми собаками господарі виявляли бажання долучатися до пошуково-рятувальних робіт.

“Якщо людина приходить до нас і ми починаємо працювати з цуценям та бачимо, що собака перспективний, а людина хоче залучатися рятувальником, ми готуємо і собаку, і господаря. Бо необхідно вивчати і радіозвʼязок, і підготовку, і ветеринарію, щоб бути повноцінним членом групи. Працювати з тілами, працювати в різних ситуаціях — відповідальна робота. Це не просто прийти розважити свого собачку. Адже величезна відповідальність сказати рідним, що на завалі немає живих людей — запускайте важку техніку. Коли ми приїжджаємо на локацію, ми не маємо права на помилку, адже навіть якщо людина загинула, а ми її не знайдемо, родичі ніколи не зможуть її оплакати і поховати”, — додала Борисенко.