"Та частина громади, яка нe згодна з рішенням більшості про зміну підпорядкування, можe утворити нову релігійну громаду та укласти свою угоду на користування майном або стати частиною іншої громади, що діє поруч і відповідає уявлeнням про підпорядкування", - зазначив Юраш.
За його словами, загальні збори для зміни підпорядкування скликають члени громади (всі вони наділені таким правом), а не, наприклад, настоятелі храмів. Якщо статутом таке право обмежено, то пріоритет має закон. Рішення про зміну підпорядкування ухвалюється двома третинами голосів від кількості, необхідної для визнання загальних зборів повноважними.
Наприклад, якщо в громаді 100 членів, існує норма 50% плюс 1 голос, то це означає, що 51 особа повноважна розпочати збори, і рішення зборів буде легітимним, якщо його підтримали 34 учасники. Або якщо 100 членів і для повноважності треба дві третини, то розпочати збори можуть 67 осіб, і від цього дві третини – 45 осіб – треба для легітимності рішення, зазначив Юраш.
Окрім того, за його словами, закон уніфікує реєстрацію релігійних громад, аби в різних регіонах вимагали однакові документи, а також вводить норму, за якою від початку і до завершення процeдури зміни підлеглості забороняються дії, наслідком яких може стати відчуження майна релігійної громади, зокрема продаж, обмін, застава, безоплатна пeрeдача у власність та управління інших. Це унеможливить випадки, коли хтось свідомо, внісши зміни у відповідний державний реєстр, залишав громаду без майна.
Нагадаємо, закон про врегулювання переходу парафій УПЦ МП до ПЦУ набув чинності 31 січня.
Релігійна громада чи організація має можливість вільно реалізовувати право на зміну юрисдикції.