Почнемо з того, що українські пацієнти дуже гостро реагують на ціни ліків. Для багатьох це набагато більше, аніж предмети першої необхідності. Це — питання життя і смерті — без перебільшення, особливо, коли мова про термінову потребу за складних життєвих обставин.
Уряд, розуміючи всю серйозність ситуації, у 2017 році ініціював програму “Доступні ліки”. За нею, низка хворих на серцево-судинні, астматичні та діабетичні захворювання отримали право на безплатні ліки. До реалізації програми долучилися майже 8 тис. аптек, а держава, відповідно, передбачила потрібне фінансування.
Перелік ліків за програмою затверджується раз на півроку і поступово розширюється. Нарікання на програму теж є, проте позитивні результати її таки помітні.
Як звітують у МОЗ, деякі українські виробники фармацевтичних препаратів зменшили ціну на свою продукцію на 40% задля того, аби потрапити під дію програми. В середньому по країні ціни на програмні ліки впали на 7%.
Експерти одразу відзначили, що така тенденція поступності в ціні може свідчити про значну початкову маржу на препарати від українських фармзаводів, адже інакше таку щедрість (знижка у 40%, — ред.) пояснити не можна.
На цю обставину звернули увагу і депутати, заявивши про необхідність запровадження декларування вартості виробництва ліків.
“(Треба — ред.) запровадити в Україні досвід зарубіжних країн, де виробники ліків 1-2 рази на рік декларують вартість препаратів. Люди мають розуміти, скільки реально коштує препарат і скільки становить націнка на нього в аптеці”, — заявила нардеп профільного комітету ВРУ Ірина Сисоєнко.
Ліки з-за кордону
Та поки українські законотворці озвучують наміри, пацієнтам потрібно рятувати себе самостійно. І вони знайшли вихід. Зокрема, у мережі Інтернет та спільнотах Facebook можна відшукати безліч пропозицій організувати доставку ліків із сусідніх Польщі чи Литви.
Є навіть цілий FB-паблік із відповідної назвою “Ліки з Польщі”. Тут пропонують доставку будь-яких препаратів широкого вжитку і не тільки. Є ті, хто в Польщі проїздом і можуть купити потрібну комусь баночку дитячого крему чи присипки. А є й ті, хто на постійній основі організовує доставку в Україну ліків кур’єрськими службами на запити пацієнтів.
Користувачі пишуть не лише про кращу якість ліків із найближчої Європи, а й про їхню нижчу за українську ціну.
Зокрема, як повідомила користувач соцмереж Катерина Нестерова, ліки “Сінактен” у Європі коштують в два рази дешевше, аніж в Україні.
“Одна ампула коштує 700 грн, що в два рази дорожче, ніж за кордоном. Її вистачає на 3 дні, скільки колоти по часу - поки не зрозуміло. До стабілізації стану дитини. Можливо у когось є цей препарат або хтось може дістати”, — написала Катерина, описуючи свою проблему.
Про значну цінову різницю заявляла свого часу і нині заступник міністра охорони здоров’я, а в минулому активіста ГО “Пацієнти України” Ольга Стефанишина.
За її словами, препарат від стенокардії “Норваск” станом на початок 2017 року коштував в Україні у 25 разів дорожче за аналогічний із Литви.
“Люди з серцево-судинними захворюваннями, цукровим діабетом, онкологією не можуть дозволити купити собі ліки, так як у нас в країні необґрунтовано високі ціни на них, які часто перевищують в 2-4 рази ціни в Європі. Тому через жебрацькі умови українці змушені займатися самолікуванням”, — заявила тоді пані Ольга.
Вона також підкреслила, що “багато ліків в Україні продаються із націнкою до 300 відсотків, в порівнянні з сусідніми країнами”.
У чому причина?
Із причинами такої ситуації за раз не розібратися, кажуть фахівці. Треба вивчати кожен випадок окремо, адже на формування кінцевої ціни лікарського засобу впливає ціла низка факторів. Наприклад, препарат може бути оригінальним, а може бути генериком. Також ціна препарату може залежати від різних умов його митного оформлення. Ще на ціну лікарського засобу незмінно впливає конкуренція на ринку, розповіла УНН засновник благодійного фонду “Краб” Лариса Лавренюк.
Якщо, наприклад, ринок Польщі сповнений аналогічних ліків, то всі вони будуть боротися за пацієнта більш вигідною ціною. В Україні ж тим часом такий лікарський засіб може бути чи не єдиним на аптечних полицях, а відповідно — і коштуватиме він дорожче.
Так чи інакше, але першоджерелом формування кінцевої ціни на препарат незмінно виступає виробник. У цю саму ціну він закладає усі свої витрати на виробництво і, звичайно, маржу. Так ось саме розмір маржі і є визначальним, коли мова про порівняння цін препаратів в Україні та за кордоном.
Українські фармзаводи, тим часом, свою маржу з кожної упаковки ліків приховують, каже президент Всеукраїнської Ради захисту прав пацієнтів Віктор Сердюк.
“У нас є постанова Кабміну про життєво необхідні ліки, де націнка для аптек не може перевищувати 25%. Але на підході до аптеки — що роблять на самому заводі виробники, далі постачальники — ніхто цього не контролює.
Кожен виробник встановлює собі ту ціну на свій препарат, яку вважає за потрібне. Немає рамок чи обмежень і, відповідно, немає контролю. Тому у нас реально ніхто не знає, скільки приходиться на виготовлення самого лікарського засобу, скільки становлять витрати на поліграфію та упаковку, у які, зрештою, на цю упаковку закладає маржу сам завод. У нас це особиста справа кожного виробника, і тільки його”, — пояснив експерт.
Тож, як бачимо, причин проблем ціноутворення лікарських засобів на українському ринку чимало. Початок вони беруть із заводу, а далі як сніжний ком наростають разом із націнками за логістику, дистрибуцію, рекламу та реалізацію.
“Я думаю, що препарати однакової якості і ефективності не мають різнитися в ціні. Немає різниці, про яку країну йде мова. І тут мають працювати регуляторні важелі держави — вона має бути відповідальною за це і контролювати”, — наголошує Лавренюк і додає, що українці мають повне право знати, за що вони платять (за які складові ціни), купуючи ті чи інші ліки в аптеці.