Шпиталь Бундесверу: як українські військові проходять лікування у Німеччині

КИЇВ. 24 вересня. УНН. Цього липня вже всьоме літак із пацієнтами вилетів із України до Німеччини. Медичну допомогу надають шпиталі та лікарні в різних містах Німеччини. Зазвичай німецькі лікарі відбирають “важких” пацієнтів ще в Україні і на спеціально обладнаному медичному літаку доставляють в Німеччину, де вже їх розподіляють по спеціалізованих клініках та установах. Так, місто, де розташований один з найбільших військових шпиталів — Кобленц. Журналіст УНН побував у Кобленці та дізнався, як лікують українських пацієнтів.

Місто Кобленц розташоване на Заході Німеччини в федеральній землі Рейнланд-Пфальц, в районі рейнської долини. Зокрема, і сюди на лікування потрапляють поранені на сході України військовослужбовці. Крім того, це один із регіонів компактного проживання українців в Німеччині. Колишні співвітчизники заснували тут організацію “Рейн-Дніпро” і опікуються українськими пацієнтами, які потрапляють сюди з тяжкими травмами. Активістки Ірина та Наталія погодилися на зустріч, з ними ми й відправилися до військового шпиталю, який розташований в передмісті.

Ірина, Наталія та їхні колеги вже не перший рік доглядають пацієнтів з України. Перш за все, вони забезпечують їх речами першої необхідності, тримають зв’язок із рідними, вирішують організаційні питання, що нерідко виникають та, звичайно, в Німеччині це найближчі друзі пацієнтів із України на час лікування та непростої реабілітації. Жінки розповідають, що з України щороку прибувають нові й нові постраждалі.

“Ось зараз ми знаємо, що замовили перекладача з української на вересень — це означає, що скоро новий заїзд. Зараз в нас лише Сашко”, — розповіла Наталія.

Олександр Борисов, 1996 року народження, нині єдиний пацієнт із України у шпиталі Кобленца. Олександр родом із Білої Церкви, на лікуванні в ФРН вже більше року. Він перебуває вже у відкритому відділенні, вільно пересувається на візочку по території шпиталю й за його межами, але лікування ще триває.

“Не відомо коли (завершиться — ред.), у всіх людей загоєння відбувається по-різному, — каже Ірина. — Тут прогнозувати важко”.

На територію шпиталю можна потрапити без перешкод, можна зайти і в саму лікарню, але тільки у відкрите відділення.

“Вони (пацієнти — ред.) відразу попадають у закрите (відділення — ред.). Туди нікого не пускають. Навіть головний лікар, щоб до них (до пацієнтів — ред.) потрапити, стукає в двері, йому із середини відчиняють і тоді він заходить”, — розповіла Ірина.

Олександра вивезли на прогулянку на візку, жінки жартують, що візок для Олександра вже як “мерседес”. Сам Олександр бадьорий, багато жартує, охоче спілкується, ділиться спогадами і чекає повернення додому.

“Хочу вже відпочити, відірватися по повній. А потім — буду думати. В мене багато планів, але я ще не вирішив, до чого душа лежить”, — каже він.

Окрім найближчих планів, згадує і ситуацію на сході, розмови про це — важлива тема. Олександр ділиться не тільки військовим гумором, а й реальними історіями.

“От на Шахті було жорстко, коли наші взяли ясинуватську розв’язку, тоді гатили всім, що було. Ящик мін зранку — це стандартно, в обід танки — теж стандартно, раз в місяць Гради й раз в тиждень „савушки“ (самохідна артилерійська установка — ред.) били — це стандартно. Це як було. ЗУшки (зенітна установка — ред.), з автоматів взагалі ніхто вже ніхто не стріляв, саме важке (озброєння — ред.) — БМП (бойова машина піхоти — ред.). Це в 2017 році було”, — каже Олександр.

Додає, що зараз не цікавиться новинами з України, й зокрема скаржиться, що події зі Сходу висвітлюються, за його оцінкою, не об’єктивно. Проте новини звідти до нього надходять.

“До речі, взнав, що мій друг загинув... Сєпари написали мені коментар під фотографією — я собі це зберіг на пам’ять. Я так і знав, що з ним щось станеться...”, — каже Олександр та демонструє скрін-шот коментаря на приватній сторінці у соціальній мережі “Вконтакте” у якому користувач із ОРДЛО залишив повідомлення з таким змістом.

“Мені на номер телефона, який ніде не „світився“, коли я на Шахті був, приходили сепарські повідомлення типу, „ми тебе вб’ємо тут, що і не знайде ніхто“. Я хотів відповісти, а номер вже заблокований. Шкода, звичайно (товариша — ред.), ну що ж зробиш. Він такий самий, як я, на півроку молодший (1996 року народження — ред.)”, — додав боєць.

У палаті у Олександра над ліжком висить прапор України із написами-побажаннями скорішого одужання від військових побратимів. Розповідає, що прапор також побував із ним в бойових місцях.

На початку, як тільки потрапляє новий пацієнт, кажуть активісти, в Бундесвері дуже жорсткі процедури. Дозвіл на відвідування співвітчизників українські активісти отримали через Генерального консула у Франкфурті.

“Алла Польова висилає список допущених волонтерів. Тоді цей список завіряється, і аж тоді по паспорту можуть пустити всередину. Тоді нас “запаковують” в два жовтих халати. Ми називаємо це “жовті чоловічки без розпізнавальних знаків”, — згадує Ірина.

“Сашка вже перевели у відкрите відділення, тому є можливість спокійно поспілкуватися. А так ми місяць добивалися... Не хочу навіть згадувати цей кошмар”, — додає вона.

Наталія підкреслює, в свою чергу, що спершу інформація про перебування поранених на лікуванні в ФРН ретельно приховувалася.

“Сам факт, що вони тут — це була сувора таємниця”, — каже Наталія.

“Перші пацієнти - це ще були поранені на Майдані, і тоді це трималося в таємниці”, — розповідає Ірина.

Наталія додає, що все ж інформація потрапила в ЗМІ і навколо цієї теми місцеві українці і роззнайомилися.

“До того ми майже одне одного і не знали”, — каже вона.

Медична установа має військовий статус та вважається режимним об’єктом. Проте лікарня надає невідкладну травматологічну допомогу і цивільним особам. Шпиталь може надавати допомогу більш ніж 500 пацієнтам одночасно — серед них багато іноземців, що постраждали в збройних конфліктах, — і не лише на сході України. За даними Посольства ФРН в Україні, з 2014 по 2018 рік, Бундесвер перевіз на лікування загалом 102 поранених у збройному конфлікті українських військовослужбовців. З них 93 отримали стаціонарне лікування у військових шпиталях, 9 — у цивільних медичних закладах. Таку допомогу надають медичні установи в Берліні, Кобленці, Гамбурзі та інших містах.