— Що передбачає впровадження в Україні другого рівня пенсійної системи? Коли це реально може відбутись? Що для цього потрібно? Які переваги накопичувальних пенсій?
— Другий рівень пенсійної системи — це коли людина обов’язково відраховує частину своєї зарплати у інститути накопичення — у фонд, який протягом тривалого часу ці накопичення акумулює. Тобто раз на місяць людина протягом усього свого трудового життя сплачує ці внески. Отже, чим довше ці сплати проходять, тим більший формується дохід, а отже — більший інвестиційний дохід та підсумковий обсяг накопичення. І чи він буде вищим, при досягненні людиною пенсійного віку, тим краще вона зможе забезпечувати своє життя під час пенсії.
За 30 років накопичень інвестиційний дохід (нараховані на зібрані гроші відсотки, — ред.) складе близько 50% від цієї суми.
Гроші, які накопичуються, інвестуються у певні фінансові інструменти. Це і облігації держпозики, і муніципальні облігації, фінансування інфраструктурних проектів тощо.
Розміщенням (інвестуванням) цих грошей займатимуться компанії з управління активами, оскільки фонд — це лише юридична особа, яка забезпечує облік (що кому належить, який рахунок, чим цей фонд володіє).
Тобто компанія з управління активами розміщує гроші, які належать учасникам фонду. Вона приймає рішення, несе за це повну відповідальність, обраховує ефективність інвестицій та забезпечує якісне управління грошами.
Робота по розміщенню цих грошей суто професійна, оскільки занадто складна для пересічних громадян. Вона повинна бути під наглядом державних регуляторів, а компанії, які це роблять повинні мати системи контролю.
Наразі в Україні такої системи не має. Лише іноді, люди, у випадку, якщо мають кошти, роблять особисті накопичення на пенсії.
У результаті, нинішнє трудове покоління лишає себе певної подушки безпеки у майбутньому, яка допомагатиме їм підтримувати гідний рівень життя під час пенсії.
Солідарна система, яка діє зараз, приречена на те, що її обсяг буде скорочуватись. Це факт. На сьогодні в нас мінімальна пенсія 1 435 грн при мінімальній зарплаті у 3 700 грн, тобто мінімальна пенсія складає близько 30% від мінімальної зарплати. При тому, що, мінімальна зарплата буде зростати, в умовах солідарної системи розмір мінімальної пенсії буде зменшуватись. Якщо зараз це 30%, то у майбутньому буде — 20%. Тому якщо людина розраховує на солідарну систему, то вона буде ще біднішою, ніж зараз.
З огляду на це, вкрай важливо запровадити обов’язкове накопичення певної частини тієї зарплати, яку люди зараз отримують. Це стандарт для багатьох розвинених країн, зокрема, і європейських, а також країн, що розвиваються. Він вводиться з метою підтримки певного рівня соціального достатку населення.
Саме для цього, НКЦПФР разом з Мінсоцполітики, Мінфіном, НБУ та іншими міністерствами і фахівцями з пенсійного забезпечення, міжнародними організаціями була розроблена відповідна Концепція,яка забезпечила б функціонування такого накопичення.
Для запровадження другого рівня пенсійної системи дуже важливо, щоб люди розуміли, що це таке. Це не питання закону. Якщо людина не розуміє, для чого це їй потрібно, система не запрацює. Щоб вона запрацювала потрібно визначитись скільки люди будуть відраховувати.
Наприклад у Грузії, всі працюючі, хто не досяг 40 років, зобов’язані стати учасниками цієї системи і відраховувати близько 4%: 2% — роботодавець, 2% — працівник, а якщо людина працює на себе — то 4%. І держава ще додає 2 %. Крім цього, держава не оподатковує ці відрахування у фонд, не оподатковує накопичення (інвестиційний дохід) і не оподатковує ті гроші, які людина потім отримує при досягненні пенсійного віку.
В Концепції Комісії пропонується, що у перший рік роботи системи передбачається розмір сплачуваних внесків на рівні 2% від заробітної плати працівника. Кожен наступний рік розмір внеску збільшується на 10% від темпу приросту середньорічної номінальної заробітної плати. Зростання розміру внеску відбуватиметься лише за умови зростання середньорічної заробітної плати, тобто зростання рівня добробуту громадян. Для фізичних осіб-підприємців запроваджується фіксований розмір внесків в залежності від розміру оборотів та категорії, прив’язаний до мінімальної зарплати. Україні для досягнення розміру внеску у 7% знадобиться 6 років, 10% — 10 років, 15% — 17 років.
Внески учасників другого рівня, інвестиційний дохід, який отримуватимуть учасники в рамках системи, та виплати з Накопичувального фонду — не підлягатимуть оподаткуванню.
Оподаткування пенсійних заощаджень можна запровадити лише після стабілізації економіки і досягнення певного рівня коефіцієнту заміщення.
Якщо зараз ті, хто працює, не почнуть накопичувати, а держава не почне створювати для цього умови, то ми будемо приречені на бідність ще дуже багато років.
Система вже формується. Її потрібно запускати. І зараз потрібно створити та визначити умови для її запуску. Для цього необхідним є не лише прийняття закону, але і розбудова всієї інфраструктури накопичення. Концепція вже є, дискусія вже є, зараз обговорюються певні розміри внесків.
Наразі ми готуємо законопроект, який буде голосуватись у парламенті. Якщо його приймуть, то далі будуть наступні кроки.
— За інформацією НБУ, без проведення спліта (розділення функцій Нацкомфінпослуг між НБУ та НКЦПФР) неможливе проведення в тому числі пенсійної реформи, зокрема запровадження другого рівня пенсійної системи. Що саме передбачає спілт та чому він такий важливий для пенсійної системи?
— Спліт — є одним з елементів регуляторної частини системи, оскільки дуже важливо забезпечити якісний рівень регулювання та нагляду за цією системою.
На сьогодні у фінансовому секторі є три регулятори: Нацбанк, НКЦПФР та Нацкомфінпослуг. Саме цю комісію, за ініціативою Президента, хочуть поділити функціонально. Функції по нагляду за страховими компаніями будуть передані НБУ, а функції по нагляду за пенсійними фондами — до Комісії з цінних паперів.
Фактично це і є перший крок в оптимізації державного нагляду — замість трьох, отримаємо два регулятори, та забезпечення приведення до певного рівня їх повноважень. Оскільки є міжнародні стандарти, за якими має відбуватись нагляд за системою накопичень: забезпечення відповідальності учасників, прозорість, захист людей від шахрайства тощо.
Це дозволить уникнути в майбутньому таких фіаско, коли люди втрачають гроші. Безумовно, одне з основних завдань запровадження системи — це передбачати, що всі виконують ті ролі і обов’язки, які забезпечать якість роботи цієї системи на благо людей.
— Коли може бути проголосований у парламенті законопроект № 2413а про спліт?
— Ми розраховуємо, що активний процес у парламенті почнеться у ІV кварталі цього року та І-ІІ кварталі наступного.
— Що Ви думаєте про криптовалюти? Чи можуть вони стати легальним платіжним засобом? Чи варто визнавати майнінг видом економічної діяльності?
— Відповідно до Конституції, засіб платежу в Україні — це гривня.
Щодо криптотехнологій, криптоодиниць та криптовалют, то на останньому засіданні Ради з фінансової стабільності, усі фінансові регулятори розглянули це питання по суті. Ми маємо визначитись з принципами, яких будемо дотримуватись, щоб забезпечити якість тих змін, які нам потрібно ввести до законодавства задля розвитку цього сектору. Всі вже розуміють, що це факт, що це відбулось. Тому потрібно створити умови для економічного розвитку цієї діяльності, запровадити податкові умови, наглядові функції тощо.
Ці криптоодиниці — це, скоріше за все, фінансові інструменти, вони не є засобом платежу. Вони є засобом обліку та накопичення. Це більше схоже на акцію, облігацію, вексель.
Ми плануємо законодавчо визнати криптовалюти фінансовим активом та дозволити людям інвестувати і використовувати ці фінансові інструменти.
І ми не єдині у світі, хто це таким вважає. Швейцарія, Мальта, Гібралтар та інші країни Європи стають на шлях законодавчого визнання та запровадження регуляторної бази щодо криптовалют.
Зараз Комісія разом із народними депутатами і криптоспільнотою розробляє проект закону, який ми хотіли б, щоб розглядався цього, або ж наступного року у Верховній Раді.
Україні — одна з двох десятків країн, в яких ця сфера активно розвивається.
— Як відомо, НКЦПФР представила концепцію законодавчих змін щодо функціонування інфраструктури ринків капіталу в Україні. Чому назріла потреба вдосконалення роботи ринку капіталів? Як ці зміни позначаться на економіці та простих українцях?
— Якщо говорити просто, то це комунікації у фінансовому секторі, які нам потрібно привести до стандартів ЄС.
Наприклад, Україна втілюємо 4G, бо це міжнародний стандарт. Якщо порівнювати фінансовий сектор з телекомунікаціями, то він знаходиться на етапі 1G. Тому ми і хочемо привести стандарти у відповідність. Це питання не одного дня, це питання років.
Фінансова інфраструктура стосується питання ефективності платежів, ефективності обігу цінних паперів, в тому числі можливості використання криптоодиниць, блокчейна у фінсекторі тощо.
Для цього необхідно прийняти закони, які б дозволяли використання нових технологій. І визначити роль певних нових фінансових інститутів, які будуть забезпечувати ефективність роботи цієї фінансової інфраструктури.
Для людей це прискорення, пришвидшення, надання можливості кожному користуватись фінансовими інструментами персонально, як, наприклад, використання мобільних телефонів для оплати товарів у магазині. Ми хочемо, щоб ви через телефон могли не лише розмістити депозит, але і купити облігації, визначити, хто буде управляти вашими грошами у накопичувальному фонді.
— Українці з лютого можуть ставати власниками цінних паперів іноземних компаній. Чи почали українці активно вкладати гроші у такі папери?
— Українці могли інвестувати в іноземні цінні папери завжди, але раніше були достатньо складні питання ліцензування цього процесу. Зараз зроблені певні косметичні зміни в наших нормативних документів, крім того, НБУ полегшив ліцензування.
Але про великий обсяг інвестицій говорити не можливо, бо, на жаль, пересічні українці не мають можливості купляти іноземні цінні папери. Крім того, для цього треба мати розуміння для чого. Купити телефон Apрle чи акцію компанії це різні речі: перше ви вже використовуєте, а друге лише може бути засобом збереження, інвестиції. Але для чого? Щоб мати короткотермінову вигоду, для цього потрібно витратити дуже багато часу, щоб зрозуміти певні тенденції. Якщо ви хочете заощаджувати таким чином на пенсію, то це інше питання. Проте, для довготермінових накопичень нашим громадянам потрібні певні інститути і системи накопичення.
Ми намагаємось робити так, щоб наші громадяни не стикались з дуже складними питаннями. Адже фінансовий ринок дуже складний, і стає дедалі складнішим з роками. Але, безумовно, цей ринок надає колосальні переваги. Фінансовий ринок потрібен, щоб забезпечити накопичення і певні блага, а також інвестиції в економіку.
Також ми бачимо, що інвестиції в іноземні інструменти є, ці можливості існують та розширюються, і дехто це робить. Але ті, хто міг, працюють дуже давно, а більшість населення від цих нових можливостей нічого не отримали, на жаль. Потрібні більш глибинні зміни, розбудова інститутів накопичення, запровадження нових фінансових інструментів для наших інвесторів, для ритейла — більш дрібного інвестора.
Крім того, потрібен поміркований підхід. Якщо пропонувати щось нашим громадянам, то це не лотерея. Не можна грати із заощадженнями, як з лотереєю. Професіонал не повинен засмучувати вас, або продавати щось дуже складне. Наприклад, у нас рекламують бінарні опціони, ділінг. Ясно, що це складна діяльність, але її продають, як можливість заробити багато грошей.
У країнах ЄС та багатьох інших країнах це заборонено законодавством. Тому що бінарні опціони, або ділінг, продаж складних фінансових інструментів заборонений для маленьких інвесторів, бо фактично — це лотерея, а не діяльність на фінансовому ринку. В нас же це продають і не можливо це зупинити. Вони використовують фінансову необізнаність українців, хоча це також питання вседозволеності.
Фахівець фінансового ринку має бути обмежений етичними стандартами і нормами, певними законодавчими і нормативними умовами, та працювати так, щоб учасники цього процесу отримували високу якість і позитивний результат.
Але поки в нас немає цього, і поки не з’явиться, то не буде довіри до небанківських фінансових установ.