КИЇВ. 25 листопада. УНН. Урановидобування в Україні за часів СРСР перебувало у центрі уваги і науковців, і геологів, і влади. Вітчизняна сировинна база дуже багата, що дає підстави для нарощення видобутку уранової руди та 100% забезпечення власної потреби у цьому ресурсі. Логічність розвитку урановидобування поза сумнівом, адже атомна енергетика — це і сьогодення, і майбутнє багатьох країн. Чому за 25 років незалежності Україна так і не прийшла до інвестицій і розвитку уранової галузі, маючи для цього все необхідне? Чому до сьогодні бюджет витрачає мільйони на закупівлю ресурсу для АЕС, коли може значно економити? Чому в Україні зникли професії геолога та уранщика? А також чи є перспективи змінити ситуацію на краще? Всі ці та інші питання редакція УНН поставила відомому науковцю, провідному фахівцю, екс-генеральному директору КП “Кіровгеологія”, лауреату Державної премії СРСР в області науки і техніки Анатолію Бакарджиєву.
Поважний науковець, за плечима якого сумарно більше 40 років роботи на родовищах та на посаді гендиректора “Кіровгеології”, змістовно й аргументовано фактично вказав, куди мають рухатися сьогодні українські чиновники, відповідальні за енергетичну безпеку та незалежність України.
Пане Анатолію, які перспективи розвитку уранодобування має Україна?
— Що стосується сировинної бази урану, яка у нас є, то так, у нас дуже потужна сировинна база в Україні. Вона створена ще у часи Радянського Союзу. Після здобуття Україною незалежності нових відкриттів родовищ не було. Але тим не менш, за даними МАГАТЕ, ми впевнено входимо в десятку, а то, можливо, і набагато вище, якщо зібрати всі родовища, тому що не всі наші родовища ми представляємо в МАГАТЕ.
Щодо атомної енергетики, в Україні вона сьогодні виробляє більше 50% всієї електроенергії. АЕС у вигляді атомного палива, у вигляді зборок, твелів, споживають десь близько 2,5 тисячі тонн урану. Виробляє Україна сама на сьогодні близько однієї тисячі урану на єдиному підприємстві Схід ГЗК (м.Жовті Води).
Колись Україна мала плани наростити власне урановидобування до 6,4 тис. тонн на рік
— Програми подальшого розвитку атомно-промислового комплексу, які існують, які представляє Міністерство енергетики, вони дійсно були дуже гарні. Одна з них ще при Віктору Ющенку була затверджена, потім ще вже не Президент, а Кабмін і Міненерго затверджували програми подальшого розвитку атомного комплексу. Вони передбачали плани нарощення видобутку десь на рівні 6,4 тис. тонн урану до 2025—2030 рокам. Потім 7,5 тис. тонн урану.
Та головне, що нам зараз потрібно, - виробляти хоча б 2,5 тис. тонн урану, щоб покрити те споживання урану, яке необхідне для АЕС. А це 15 блоків на 4 атомних електростанціях. Ось вони і споживають такий об’єм.
Чи перспективна досі в масштабах світу атомна енергетика?
— Безперечно. Атомну енергетику потрібно розвивати. Що у світі зараз відбувається з атомною енергетикою? Тринадцять країн із тридцяти, які мають АЕС не виробляють ні граму урану, а споживають 43% всього урану, що виробляється. На деяких із цих країн повпливала аварія на АЕС “Фукусіма”. Поки рішення про закриття АЕС прийнято лише у Німеччині. Сумніви про доцільність розвитку АЕС висловили Італія, Нідерланди, Бельгія та Швеція. Проте основні виробники атомної ядерної енергетики (Франція, Англія, Швеція, Іспанія) не змінюють своїх планів. Стабільність розвитку АЕС декларують США, Канада, Франція та Іспанія. Найбільш активно ядерну енергетику розвивають Китай, Індія, Росія та Україна. Заявляли про плани розвитку ядерної енергетики Індонезія, Туреччина, Кенія, Судак та Казахстан.
До 2020 в Китаї планують ввести в експлуатацію 110 ядерних блоків
Найбільш амбітні плани у Китаю. До 2020 року КНР виділила на будівництво АЄС 78 млрд дол. І в їхніх планах до цього року отримати 88 ГВт атомної енергії. Вони збираються вводити у експлуатацію 6—8 ядерних реакторів щорічно. І починаючи з 2016 року до 2020 в Китаї, за їх планом, має бути введено в експлуатацію 110 ядерних блоків. На другому місці по введенню атомних реакторів знаходиться Індія.
— Тому надіятися на когось у забезпеченні ураном та паливо для наших АЕС в перспективі досить проблемно. Україні потрібно розвивати свої потужності. От ми знаємо, що у Європі з’явилися скептики, які заявляють про закриття атомних електростанцій. Ну, поки що закривається дуже мало. Німеччина, яка говорить, що буде закривати, але поки не поспішає це робити. Франція ж активно розвиває свою атомну енергетику.
Українська сировинна база дозволяє виробляти близько 4—5 тис. тонн урану на рік протягом тривалого періоду
Так от, сировинна база урану, яка на сьогоднішній день є в Україні, вона дозволяє виробляти близько 4—5 тис. тонн урану протягом довгого періоду і бути продуцентом і постачальником цього урану до Європи.
Європа за рік споживає близько 18—19 тис. тонн урану. Закупає вона його у Австралії, у Канаді, в Африці. Це дуже далеко. До нас найближчі для ЄС шляхи і найлегший транспорт. Тобто, ми можемо собі брати ці 2,5 тис. тонн урану, які нам потрібні, а решту реалізовувати.
— Загалом у світі на сьогоднішній день добувається близько 60 тис тонн урану на рік . Із цих 60 тис. тонн, — 23,5 тис. тонн добуває Казахстан. Це більше 30%, і вони не бояться, що швидко використаються свої ресурси, хоч зараз ціни на уран трішки пішли в низ. І причина цьому явно не “Фокусіма”, тому що після “Фокусіми” “чорнобильського синдрому” не відбулося. І різкого закриття атомних електростанцій не відбулося. А навпаки Китай, Індія, Корея почали запускати атомні електростанції. У Японії також заявляють про те, що хочуть мати свої атомні електростанції, і Туреччина теж. Тобто атомна енергетика все одно рухається вперед.
Казахстан, як ви сказали, є лідером уранодобування. Вони пішли методом підземного вилуговування, а в нас такого методу немає. Чи є можливість запровадити?
— У Казахстані були ще такі родовища, які відпрацьовувалися як і в нас — гірничим методом. Але зараз там шахти закриті, бо вони не витримують конкуренції порівняно з методом підземного вилуговування. У світі таким способом видобувається 58,8% урану. У нас також є такі родовища, і вони зовсім не погані і в деякому сенсі навіть кращі за казахстанські тим, що вони знаходяться на глибинах десь до 50—100 м, у той час як у Казахстані є такі, які досягають близько 700 м.
Україна ж, насправді, являлася лідером методу підземного вилуговування родовищ піскового типу. Було таке родовище, як Девладівське, на якому в 1960 роках вперше у світі був добутий уран методом підземного вилуговування. Саме в Україні на Девладівському родовищі у Дніпропетровській області. А потім уже на другому місці стала Америка. Там цей метод з’явився десь через рік. У нас методом підземного вилуговування було розроблено два родовища — Девладівське і Братське, та було почате видобуток на Сафонівському. А потім його закрили. І в Україні такий метод був закритий.
У нас багато інвесторів, які хочуть вкладати в Україні гроші і видобувати уран
— Але зараз у нас багато інвесторів, які хочуть вкладати в Україні гроші і видобувати уран, їх цікавлять саме такі родовища піскового типу. Тому що собівартість видобутку урану таким способом набагато дешевша і терміни будівництва рудників значно коротші.
Екологічно такий метод також безперечно кращий. Тому що гірний метод передбачає, що руду потрібно добути із-під землі. Мають бути збагачувальні фабрики, гідрометалургійні заводи, на яких добута руда має подрібнюватися, а потім кислотою вилуговуватися. І це потрібно мати певні сховища для зберігання відходів. Вони безпечні, але тим не менш, активні і їх потрібно зберігати так, щоб вони не потрапляли у річки, водоймища, не розносилися вітром.
При методі ж свердловинного підземного вилуговування все залишається під землею. Після видобування урану гірським методом лишаються терикони, а тут майже нічого не залишається все відбувається під землею. І природа з часом очищується, повільно, але очищується. На мою думку, відпрацьовувати ці родовища в Україні доцільно. І шкода, яку завдає цей метод, носить тимчасовий характер.
Одним із найбільших родовищ є Новоконстянтинівське. У Міненерго заявили, що планують його розробляти, але зараз на це не мають коштів...
— Основу сировинної бази урану метасоматичного типу складають такі родовища, як Новоконстянтинівське, Мічурінське, Ватутінське, Центральне та інші. Там уранова руда добувається традиційним гірничим способом. Новоконстянтинівське родовище — це найбільше родовище в Європі. І проектна потужність цього родовища 1,5 тис. тонн в рік. Зараз добувається близько 370 тис. тонн. Вони дійсно не можуть розвинутися, тому що не вистачає грошей. Це родовище було відкрите ще за радянських часів, і перший проект передбачав відпрацювання відразу двох горизонтів. Загалом воно може працювати більше 40 років. Зараз прийнято рішення відпрацьовувати поки що верхні горизонти, і ці верхні горизонти можуть виробляти близько 1,5 тис тонн, такими є розрахунки проекту.
Реалізація концепції атомної енергетики Міненерговугілля передбачає 780 млн дол. надходжень до бюджетів України. На Вашу думку, ці цифри можуть бути реальними?
— Було б дуже добре, якби це вдалося, але певні сумніви є. Тому що достатньо складне становище економічне в Україні сьогодні. Тільки у зв’язку з тим, що не вистачає коштів. Безумовно, потрібно шукати і залучати інвесторів. Поки що у нас не має жодного іноземного інвестора.
Внутрішні інвестори, які хочуть добувати уран методом свердловинного підземного вилуговування, вони є. Вони приходять, консультуються... До цього нашими урановими родовищами цікавилася велика у світі компанія “Арева” з Франції. Цікавість до нас проявляли і австралійці, і Росія. Але в наших бюрократичних кулуарах це все згасло. Всі лише говорять, що так, потрібно залучати інвесторів, але поки що таких немає. І в нас могли б бути прекрасні економічні показники. Наші вітчизняні інвестори приходили до мене консультуватися, але на сьогоднішній день жодна компанія не отримала ліцензії. Чому таких ліцензій не видають, я не знаю.
На скільки в Україні потужний науковий потенціал геологів?
— Проблема кадрів уранової геології вона зараз не лише в Україні загострилася, а і у світі. Урановий геолог проходить всю програму геологів плюс ще рік додатково вивчає розвідку радіоактивних елементів. Так було завжди. У нас все це за державні кошти, а що стосується Заходу — то у світі по підготовці геологів було всього три центри — у Франції, Радянському Союзі і США. Там оплату за навчання розвідки радіоактивних елементів брали на себе компанії і робили з рядових геологів уранових.
Українські геологи, як їм перестали платити, роз’їхалися по всьому світу
От, наприклад, “Кіровгеологія” починаючи з 1945 року і до того, як вона перестала відкривати родовища, було, по-моєму 126 осіб, які складали основу. І як тільки ускладнилися питання рядових геологів — перестали платити заробітну плату, почалися скорочення. Всі ці геологи роз’їхалися по всьому світу. Тобто весь мозковий центр “Кіровгеології” розбрівся по всьому світу. Зараз якщо галузь почне розвиватися, в Україні таких фахівців уже немає. В Україні фахівців по розвідці радіоактивних речовин не випускалося, вони перекваліфіковувалися. Тобто приходили геологи і в середовищі “Кіровгеології” здобували знання. Кадри — це буде дуже складне питання, мабуть, і для геологів і для гірняків.
Якщо почнуть видобувати методом підземного вилуговування, у нас не має таких фахівців. Так, як родовище, яким видобувався уран таким методом закрилося десь у 1985-х роках. Тому якщо щось почнеться, потрібно буде вчитися в Казахстані чи в Америці. Хоча ми мали всій досвід і починали самі.
В Україні ці фахівці були зосереджені в “Кіровлегології”, “СгідГЗК” і в Інституті геохімії і геофізики і хімінералів, там теж був урановий напрямок. Зараз фахівці ще є, але їх дуже мало...
На Вашу думку, для того щоб урановидобуток в Україні став перспективним напрямком, що потрібно зробити?
— В першу, другу і третю чергу необхідне фінансування. Якщо урановидобуток фінансуватимуть, то ця галузь стане привабливою, у молоді з’явиться інтерес, щоб піти працювати у цю галузь.
Так, в нас дефіцит кадрів, але їх можна відправляти навчатися в інші країни. От наприклад, у 1944 році, коли починався урановий проект, таких спеціалістів теж не було. Були лише рядові геологи, і вони вчилися на ходу і створили потужну індустрію. У Радянському Союзі наші спеціалісти високо цінувалися, правда, їм був заборонений виїзд за кордон, лише в відрядження в країни народної демократії...