КИЇВ. 4 липня. УНН. Наприкінці червня Європейська рада надала Україні статус кандидата на членство в Євросоюзі. Отож, тепер керівництво держави має впровадити низку реформ для того, аби наше законодавство відповідало європейським критеріям. Після чого країни ЄС зможуть проголосувати за нового члена. Схвалення необхідно отримати від усіх 27 країн блоку.
Наразі необхідно втілити 7 блоків реформ: сформувати Конституційний суд, реформувати Вищу раду правосуддя, оновити Вищу кваліфікаційну комісію суддів, посилити боротьбу з корупцією та призначити нових керівників Спеціальної антикорупційної прокуратури та Національного антикорупційного бюро, поглибити протидію відмиванню коштів, втілити антиолігархічний закон, узгодити аудіовізуальне законодавство з європейським та завершити реформу законодавства щодо нацменшин.
Попри те, що попереду ще багато роботи, в Українській асоціації бізнесу і торгівлі (UBTA) наголошують — отримання кандидата підтвердило, що Україна належить до європейської родини не тільки на словах, а й практично.
Про те, який позитив наша країна отримує через кандидатство в ЄС, перспективи розвитку та майбутнє держави УНН поговорив з головою правління UBTA Дмитром Лосем.
Україна отримала статус кандидата у ЄС. Як вплине зазначений статус на вітчизняних експортерів?
Говорити про прямий вплив тут і зараз не доводиться. Головне, що відбуватиметься згодом. Мабуть, ви помітили з якою швидкістю Україна почала підписувати угоди, про які ми раніше могли тільки мріяти. Наприклад, та ж угода про "транспортний безвіз", скасування ввізних мит і тарифних квот тощо.
Сподіваюся, що надалі нас очікує полегшення процедури сертифікації українських товарів, укладення Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів (ACAA), яка є найважливішою для наших експортерів.
Відтак, сам по собі статус (кандидата у ЄС, - ред.) — це більше політичне рішення. Однак, воно однозначно підтягне за собою велику кількість технічних угод, які полегшать діяльність наших експортерів.
Чи зміниться риторика України в питаннях експорту? Зважаючи на те, що зараз йде війна.
Україна є країною, половина бюджету якої наповнюється за рахунок експортних операцій. Наша економіка є експортно-залежною. В умовах війни важлива згуртована робота всіх міністерств та відомств. Мінекономіки, Державна митна служба, Міністерство аграрної політики та продовольства України — усі вони мають чіткий план завдань, які потрібно виконувати. І звичайно Верховна рада, яка має прийняти раніше напрацьовані законопроекти і виконати план з імплементації вітчизняного законодавства до вимог законодавства ЄС.
Тому попереду – велика робота. Згуртуватися мають усі, зокрема і бізнес. На часі – створення робочих груп, до складу яких входитимуть представники уряду та бізнесу, які мають змогу долучити до процесів відновлення економіки фахових експертів та консультантів. Так має працювати екосистема України в умовах війни аби ми змогли вийти на нову експортну сходинку і наблизити державу до повноцінного членства у ЄС.
Роботи дійсно чимало. А чи могли б ви оцінити роботу, проведену вітчизняним урядом до того, як Україна отримала статус кандидата у ЄС?
Була проведена величезна робота. Тут я хочу відмітити діяльність першого віце-прем'єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанішиної, торгового представника України, заступника міністра економіки Тараса Качки, міністра закордонних справ Дмитра Кулеби. А загалом, до роботи долучилося чимало представників вітчизняних міністерств та відомств.
Зараз – справа за парламентом, який має тримати у пріоритеті євроінтеграційні закони. Раніше такі законодавчі ініціативи приймалися, але не так швидко, як би хотілося. Сьогодні такого бути не повинно. Євроінтеграційні закони мають прийматися автоматично і швидко.
Чи можемо ми спрогнозувати, як зросте наша економіка на тлі набутого статусу кандидата України у ЄС? На що ми можемо розраховувати, чого очікувати у найближчі роки?
Допоки ми не виграємо війну, про зростання економіки говорити важко. Я не сумніваюся у нашій перемозі і після неї ми побачимо зростання вітчизняної економіки. Але за однієї умови – якщо ми, на тлі отриманого статусу, врешті-решт навчимося поважно ставитися до інвесторів, забезпечимо їм тут "тепличні умови" та будемо працювати над інвестиційною привабливістю країни, а не говорити про власні потреби.
Давайте не забувати, що за інвесторів конкурує двадцять п’ять країн нашого регіону. Саме за прямі інвестиції, а не за портфельні. І вільний доступ на ринок ЄС — це унікальний шанс, який Україна і вітчизняний бізнес просто не можуть собі дозволити загубити.
Чи зможемо ми екстремально швидко забезпечити інвесторів цими "тепличними умовами"? Чи не стане на заваді війна?
Допоки йде війна – це утопія. Ми повинні розуміти, що ніхто не буде інвестувати в країну, на території якої йде війна. Однак дещо можна починати робити вже зараз.
Наприклад, всі ми знаємо про логістичні проблеми, з якими зіштовхуються наші експортери. Чому б не домовлятися з польським, словацьким, румунським урядами про збільшення логістичних можливостей? Я впевнений, що кордони країн НАТО ніхто бомбити не буде. То чому б уже зараз не почати вирішувати логістичні проблеми?
Наведу приклад: окремі автомобільні переходи через кордон мають всього дві смуги: одна – на вихід, інша – на вхід. Ми ж можемо уже зараз зробити так, щоб це було шість смуг. Хоча б у десяти кілометровій зоні.
Далі – проблеми із залізницею. У нас колії різного розміру, через що ми маємо перевантажувати увесь експортований вантаж. Давайте тоді збільшимо кількість прикордонних перевалювальних станцій.
Тобто, є велика кількість питань, які можна вирішувати не чекаючи на закінчення війни.
Як ви вважаєте, яке місце посідатиме Україна у зовнішньоекономічних відносинах у найближчі п’ять років? З урахуванням вирішення перерахованих вами логістичних проблем?
Якщо ми ефективно вирішимо перераховані мною та інші наболілі проблеми, то у найближчі п’ять років після війни Україна надзвичайно стрімко займе місце у першій п’ятірці топ-експортерів ЄС. І буде конкурувати із Німеччиною. Повірте, ми здатні це зробити.
Мова лише про експорт продукції сільського господарства? А як щодо експорту інших товарів, до прикладу – металів?
Мова про експорт продукції із високою доданою вартістю. Ми закінчили історію із країною - "сировинним придатком". Чому допоки Україна експортує зерно, та ж Туреччина будує млини? Чому замість експорту металів нам не зробити їх первинну переробку тут, в Україні?
Немає потреби у тому, щоб ми були великими експортерами сировини. Нам потрібно робити акцент на експорті продукції із високою доданою вартістю. І це має бути політика уряду, це має бути нашим національним планом.
Чи має якесь "підводне каміння" отриманий Україною статус кандидата у ЄС?
"Підводного каміння" немає, є тільки наша українська ментальність. Шукати в чомусь позитивному негатив. Не варто.
Краще подбати про те, аби інвестувати у себе. Забути про те, що нам хтось щось винен. І врешті-решт почати відбудовувати виробництва, розбудовані нами ще в далекі 60-ті роки.
Ми повинні відходити від монополій, іти шляхом розвитку і підтримки малого і середнього бізнесу. Не в усіх секторах, звичайно. Є такі, де це не потрібно робити. Але у більшості – це необхідний крок.
Тобто, нам потрібен конкурентоспроможний ринок без "панібратства". Як ви вважаєте, це є проблема конкретно нашої нації? Чи ж більшість країн на шляху вступу до ЄС боролися з таким явищем?
Через це пройшли всі країни світу. І продовжують проходити, до речі. Навіть ті, хто став членом ЄС. Не треба думати, що в ЄС всі "білі і пухнасті". Не в цьому річ, але на мою думку, Україна повинна стати новим Ізраїлем чи Швейцарією. Як забажаєте. Треба брати найкращих за приклад. Згадайте, як ті ж США виходили із Великої депресії. Україна, за бажання, може зробити такий же прорив.
Так, саме після згаданої вами Великої депресії у США запустилася величезна кількість будівництв, різко збільшилася кількість робочих місць. Як наслідок – економіка США вийшла на зовсім інший рівень. Поряд з цим, експерти кажуть, що Україна має великий потенціал щодо розвитку військово-промислового комплексу (ВПК). І що про це добре знає увесь цивілізований світ. Як ви вважаєте, чи чекає нас на цьому поприщі гарне майбутнє?
Чекає, і не тільки в частині розвитку ВПК. Ми повинні знайти своє місце в світовій економіці, будувати свою економіку на засадах сталого розвитку.
Україна має унікальне географічне розташування, яке дає нам море можливостей. Ми можемо зробити велику кількість проектів-драйверів вітчизняної економіки.
А чи може отриманий Україною статус кандидата у ЄС негативно вплинути на наші зв’язки з іншими країнами? У контексті, до прикладу, відносин із Грузією?
Ні. Хіба що у контексті відносин із РФ чи Китаєм.
А з грузинами ми – давні брати. І, я думаю, будемо братами і надалі.
Спрогнозуйте, будь ласка, терміни щодо вступу України у ЄС. Що може стати на заваді?
Це питання не до мене, а до уряду. Я вже казав, що є величезний обсяг роботи, який треба виконати. В першу чергу, законодавчий.
Туреччина отримала статус кандидата у ЄС у далекому 1999 році. Чи не ризикуємо ми піти таким самим шляхом?
Туреччина, як і будь-який регіональний лідер, веде дуже складну політику. І ця політика не завжди відповідає зацікавленості ЄС. В України – інша історія. І рішення ЄС надати нам статус підтверджує це.
Однак, повторюся – все залежить виключно від нас. Ми маємо разом створити суспільство, яке покаже свою життєздатність. І я впевнений, що ми це зробимо.
Багато українців на тлі війни вимушено поїхали до ЄС. Вони на власні очі побачили, як живе Європа. Наші воїни, які повернуться з війни, не допустять такої корупції, яка була раніше.
Тому все залежить тільки від нас. Немає більше на кого кивати, немає більше кого звинувачувати. Ми повинні самі творити своє майбутнє.
Як фактор війни може вплинути на виконання Україною умов, поставлених ЄС? З чим можуть бути труднощі?
Українці втомилися психологічно. Однак треба, щоб хтось писав закони, щоб хтось розробляв нормативні акти. А загалом – все буде залежати від ситуації на фронті.
Ми помітили, як швидко уряд заповнив анкету України на статус кандидата у ЄС. Чи можемо прогнозувати таку ж швидку імплементацію законодавчих актів?
Я в це щиро вірю. Щиро цього бажаю нашому уряду, ВР. І закликаю їх, за потреби, звертатися до бізнесу за допомогою. І ми всі разом, однією командою, пройдемо цей шлях.