Пане Юрію, як Ви можете охарактеризувати галузь урановидобування в Україні? Експерти говорять, що вона занедбана, а чиновники — про її перспективність. Що має стати рушійною силою, щоб перспективність цієї галузі була не лише на словах?
— В Україні існує єдине підприємство, яке займається переробкою уранової руди і її видобутком. І виробляє це підприємство лише 30% від об’єму, необхідного для забезпечення повноцінної роботи українських атомних станцій.
Щодо перспектив цієї галузі, то у листопаді 2016 року була прийнята концепція розвитку атомно-промислового комплексу України до 2020 року, яка є дуже потрібним документом. Основною ціллю концепції є створення незалежного виробництва ядерного палива для українських атомних станцій. Проте існує ціла низка моментів, які необхідно реалізувати, в тому числі і видобуток та переробка урану. І це саме та сфера, у якій працює наша компанія і планує розвідувати, видобувати і отримувати продукцію.
Я часто бачу повідомлення у ЗМІ на кшталт того, що “от приватна компанія заходить на ринок уранових родовищ і намагається забрати наші стратегічні запаси”. І я хочу зазначити, що, як мінімум, такі висловлювання не є компетентними, адже стратегічними урановими запасами, якими володіє Україна, є альбітітові родовища. У відсотковому значенні вони становлять левову частку всіх українських уранових родовищ. І комбінат “Схід ГЗК” експлуатує саме такі родовища. Так, наприклад, Новоконстянтинівське родовище дійсно є стратегічним, але останні кілька років “Схід ГЗК” не може вийти на потрібний режим роботи через брак інвестицій. А у зв’язку з тим, що це підприємство державне, ці інвестиції, в принципі, має давати держава, яка, на жаль, не має таких можливостей.
“АЕСУ” може стати єдиною компанією в Україні, яка має великі шанси отримати дозвіл на розвідку уранових родовищ, а тому розкажіть, будь ласка, про компанію в цілому і про перспективи її розвитку?
— “Атомні енергетичні системи України” — це достатньо потужний холдинг. Ті родовища, на яких ми хочемо працювати, — дрібні і у загальній долі балансу уранових родовищ країни не мають вагомого значення. Більш того, для державних підприємств, родовища, на яких ми хочемо працювати, не являють жодного інтересу. Оскільки, по-перше, державні підприємства не мають коштів для того, щоб довести їх до певного рівня і отримувати продукцію, а, по-друге, навряд чи зможуть отримати прибуток з таких родовищ.
Ми хочемо дорозвідувати ці родовища, а потім експлуатувати їх. Окрім того, я хочу наголосити, що родовища, у які ми хочемо інвестувати, є досить малими і не такі вже й прості у своїй експлуатації. І тільки приватні компанії, за допомогою організації робіт на високому рівні та нових технологій, можуть отримати з таких родовищ продукцію з певним позитивним економічним ефектом і продавати її державі.
На сьогодні в Україні державно-приватне партнерство у сфері урановидобування відсутнє. Ваша компанія може стати першовідкривачем. Чи можете навести успішні приклади такого партнерства в інших країнах?
— У концепції розвитку атомного комплексу України до 2020 року передбачена саме така форма співпраці держави і бізнесу, як державно-приватна форма партнерства. Галузеві чиновники розуміють, що на даний момент економіка країни не в силах виділяти кошти, необхідні на розвиток урановидобування. А приватний інвестор приходить і хоче працювати, але, на жаль, на сьогодні інвесторам доводиться пройти “тернистий шлях”, щоб допомогти державі.
Взагалі є різні форми співпраці держави і інвесторів. Наприклад, ще є державно-монопольна форма у таких країнах, як Росія і Китай, та низці інших. Є країни, де така співпраця має змішані форми.
Наприклад, австралійські і канадські компанії, які видобувають уран, переробляють руду і отримують урановий концентрат, практично всі мають приватну форму власності. У формі державно-приватного партнерства співпрацюють держава та інвестори у Казахстані, які є світовими лідерами з видобутку урану.
Ми з вами говоримо про видобуток уранової руди до певного рівня, тобто до концентрату. У цій сфері у світі існує велика кількість приватних компаній, адже це первинна сировина, а не подальший високотехнологічний продукт, який потрібно збагачувати і т.д. Тому, на мою думку, якщо інвестори хочуть допомогти державі реалізувати програму, то дуже дивно, що при цьому інвесторам достатньо сильно заважають.
Розкажіть, будь ласка, детальніше про співпрацю Вашої компанії з Казахстаном.
— Якщо говорити про світовий досвід, то Казахстан є лідером у сфері видобування урану методом підземного вилуговування. Цей метод є достатньо екологічним і безпечним. Всі процеси відбуваються під землею і при цьому контролюються. Коли наша компанія починала працювати, ми контактували з казахстанськими колегами. Спілкуємося ми з ними і зараз. У нас є певні домовленості про співпрацю і обмін досвідом, але все це буде після того, як ми отримаємо ліцензії. У будь-якому випадку, ми будемо спілкуватися й на далі, переймати їх досвід, і купувати технології, якщо це буде потрібно.
Як ставитеся до будівництва заводу ядерного палива в Україні? І що потрібно для того, щоб його таки звели?
— Я не фахівець у сфері ядерного палива, але, безумовно, це є важливим елементом на шляху до енергонезалежності України. Керівництво нашої держави правильно розставляє акценти, ухвалюючи такі рішення. На мою думку, будівництво заводу ядерного палива в Україні — гарантія безпеки енергетичної і певної незалежності від зовнішніх поставок. І, в принципі, це необхідно зробити. Окрім того, хочу наголосити, що дуже важливо, щоб завод будувався за допомогою сучасних технологічних рішень і мав значний процент виробництва складових ядерного палива саме в Україні.
Попередньо я згадував про концепцію атомної енергетики в Україні. Так от, у цій концепції вказано, що у країні хочуть побудувати завод ядерного палива і отримати енергонезалежність. А для того, щоб стати енергонезалежними Україні необхідно довести виробництво уранового концентрату хоча б до рівня 2,5 тис. тонн на рік, щоб повністю закривати власні потреби. Я вважаю, що Україні це вдасться зробити, оскільки є інвестори, які згодні вкладати кошти у цю галузь.