Попри війну в Україні процес виведення не зупинився. Так з 24 лютого 2022 року процес ліквідації був розпочатий щодо 8 банків. Цього року вперше в Україні під ліквідацію і позбавлення ліцензії потрапили не лише банки-банкрути, а й прибуткові установи. І весь цей процес відбувається без суду. Звісно власники, акціонери банків можуть оскаржувати рішення регулятора – НБУ, але загалом процес виведення банківської установи з ринку, якщо він запущений, є безповоротнім.
Цю практику критикують вже не один рік. Юристи заявляють про свавілля та безкарність, про наділення регулюючих органів надзвичайними повноваженнями, які виходять за межі їх юрисдикції та перетворюють Національний банк та Фонд гарантування вкладів фізосіб на інституцій, які можуть виступати і судом, і виконавцем вироку.
УНН вирішив розібратися, чи відповідає така практика Європейській конвенції з прав людини, яка зокрема захищає і право власності, яке стає суттєво обмеженим з початком процедури ліквідації банку. Та чи є компроміс між намаганням зберегти стабільність українського банківського сектору та правом власників (як фізичних, так і юридичних осіб) на судовий захист.
Для початку ми звернулися до Ганни Юдківської - партнера EQUITY Law Firm, Судді Європейського Суду із прав людини (2010-2022), Віцеголови Робочої групи ООН з питань свавільних затримань, Віцепрезидент Європейської спільноти міжнародного права.
Що про прийняту в Україні процедуру ліквідації банків говорить практика Європейського суду? Чи були звернення власників ліквідованих банків до ЄСПЛ і чи можуть вони розраховувати на справедливість та захист своїх прав – поговорили з Ганною Юдьківською.
- Ви багато років представляли України в ЄСПЛ. На що найбільше надходило скарг від наших громадян?
Я була суддею від України в ЄСПЛ протягом 12 років. Скарги від наших громадян надходили в принципі по всіх статтях Європейської Конвенції, але звичайно там були такі чемпіони серед статей Конвенції, такі як 5 стаття – незаконне тримання під вартою – на превеликий жаль органи слідства зловживають. І суди відповідно зловживають із обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Є в Європейському суді так звана процедура well established case law – це ті справи, які комунікуються групами, тому що це такі самі порушення, про які Європейський суд казав в контексті України багато разів.
Дуже багато скарг на порушення права на справедливий суд, і в кримінальних процесах і в цивільних процесах, багато скарг на порушення 1 статті 1 протоколу права власності… 8 стаття Конвенції – право на повагу до приватного життя.
Знизилася кількість скарг – це дуже позитивно – щодо 3 статті, катування на людське поводження, не можна сказати що їх зовсім немає, але прекрасно, що їхня кількість суттєво знизилася. Це стосується і як катувань, як таких – слідчими органами, майже немає таких скарг, і умов тримання під вартою. Знизилася кількість скарг на тривалість судового розгляду
Але те що видається сьогодні, що лежить на поверхні – ну якщо ми виносимо за дужки ситуацію пов’язану із війною, ситуацію яка триває з 14 року, якщо ми про це не говоримо, про наслідки воєнних дій, то чемпіоном є ситуація із свавільним затриманням і незаконним триманням під вартою
- Європейська конвенція з прав людини, однак, як ми розуміємо вона захищає не лише фізичних осіб, але й юридичних? Чи часто юридичні особи скаржаться на порушення їхніх прав до ЄСПЛ?
Стаття 34 Європейської конвенції прямо говорить про те що суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими щодо одного з тих прав, які встановлені Конвенцією. Зрозуміло, що кількість скарг, які надходять від юросіб до суду вона нижче у порівнянні зі скаргами від фізосіб, тим не менш такі скарги є. Скарги і на порушення права власності, і на порушення права на справедливий суд, скарги наприклад за статтею 10 щодо порушення свободи слова, якщо мова іде про юрособу, яка є, наприклад, власником ЗМІ і так далі. Тобто так само як юрособи є сторонами в судових спорах в національних судах – так само вони можуть подавати і подають скарги до ЄСПЛ щодо порушення Конвенції
- В Україні існує процедура ліквідації банків та позбавлення їх ліцензій, яка розпочинається фактично за одноосібним рішенням регулятора – НБУ. Чи відповідає така процедура вимогам Конвенції? Що з цього приводу каже практика Європейського суду?
Саме про це була справа, яку розглядав Європейський суд - "Фельдман і банк Слов’янський проти України", там єдиною постановою НБУ, яку не можливо було оскаржити, було відкликано ліцензію банка-заявника та здійснено його ліквідацію. І тут суд розглянув скаргу банку на порушення 1 статті 1 протоколу – тобто право власності, і суд сказав, що хоча відсутність судового контролю над рішенням такого адміністративного органу як НБУ сама по собі не буде порушенням цього положення, тим не менш вона передбачає, що будь-яке втручання в право на мирне володіння своїм майном повинно супроводжуватися процесуальними гарантіями.
В цій справі, оскільки постанова НБУ, який не є незалежним органом, який користується дуже широкою свободою розсуду, який приймав це рішення без залучення самого банку з тим щоб він надав свої пояснення, не можна цю процедуру вважати захищеною від свавілля.
Більш того – не було ніяких ретроспективних засобів юридичного захисту, тобто не можна було звернутися до суду з оскарженням цієї постанови, відповідно втручання в право банка володіти своїм майном оскільки не супроводжувалося достатніми гарантіями проти свавілля було незаконним з точки зору конвенції.
- Чи має процедура ліквідації банків, на ваш погляд, починатися з судового процесу в якому буде доведено, що банк банкрут або ж порушив правила фінмоніторингу і тільки після цього переходити до процедури ліквідації та позбавлення ліцензії?
Це те питання, яке в принципі віднесене на розсуд національних органів. Так звичайно повний судовий перегляд адміністративного рішення, такого як рішення наприклад НБУ, він повинен … таке рішення повинне бути переглянуте судом, який має повну юрисдикцію, в тому числі юрисдикцію щодо визначення питань, які ви зазначили. Тобто чи був банк банкрутом, чи порушив він правила фінмоніторингу і таке інше.
Але яким чином це буде здійснено, до чи після, ці питання які Європейський суд залишає на розсуд держави. Головне, щоб тут існували гарантії проти свавілля і якщо таке рішення прийнято свавільно – щоб можна було повернути назад, повернути ліцензію і зробити так щоб юридична особа банк, який став вже жертвою такого свавілля – отримав компенсацію, був поновлений у своїх правах.
- Якщо банківська діяльність є фактично видом господарської діяльності акціонерного товариства, то чи не є процедура позбавлення банку ліцензії та його ліквідація за рішенням регулятора і без судових процедур, порушенням прав акціонерів? Як діяти акціонерам? Чи достатньо в українському законодавстві інструментів для захисту прав акціонерів у такому випадку?
Загальний принцип полягає в тому, що акціонери компанії не можуть розглядатися як жертви дій та заходів, які впливають на компанії. Тобто одне питання – якщо певна дія впливає на компанію, на банк, така як, наприклад, відкликання ліцензії, втручання в право власності банку.. акціонери тут не є жертвами. Акціонери є жертвами дій, які безпосередньо направлені на те щоб зачепити власне права акціонерів, їх можливості впливати на дії компанії. Якщо мова йде про права банку, компанії – то тут є правосуб’єктність компанії, вона залишається недоторканою
Так, є виключення з цього принципу, коли акціонери можуть скаржитися від імені компанії. Це якщо наприклад компанія і акціонери дуже тісно пов’язані, це відбувається коли є скажімо сімейний бізнес, сімейне підприємство – тут не можливо відокремити. Або в ситуації акціонери можуть подати скаргу, якщо, наприклад, той орган, який сьогодні керує компанією, внаслідок ліквідації, наприклад, такий як ліквідаційна комісія – він сам не зацікавлений в тому, щоб оскаржити ці дії, внаслідок яких цей ліквідаційний орган і призначений.
Але знову таки – тут треба розрізняти права компанії і права акціонерів компанії.