КИЇВ. 6 грудня. УНН. 3 грудня 2004 року відбулося вирішальне засідання Верховного Суду України за позовом кандидата у президенти Віктора Ющенка, який оскаржував у суді оголошені Центрвиборчкомом результати президентських виборів, якими перемога віддавалася Віктору Януковичу. Суд призначив переголосуванн. Як наслідок, 26 грудня був проведений “третій тур”, за результатами якого Віктор Ющенко став Президентом України.
До річниці винесення цього історичного судового рішення був знятий фільм “Верховенство права — запорука перемоги”. У фільмі йдеться про те, як верховенство права врятувало Україну від розколу.
Про ситуацію, яка склалася під час президентських виборів 2004 року та вихід з неї, у фільмі розповідають учасники тих подій. УНН поспілкувався з представником кандидата у президенти Віктора Ющенка у Верховному суді України Олексієм Резніковим.
Теперішній заступник міського голови Києва охоче відповів на запитання кореспондента УНН та розповів, як команда юристів виборола перемогу у 2004 році та про те, чому зараз це неможливо.
— Вийшов документальний фільм про те, яким чином діяли юристи під час Помаранчевої революції і під час виборів Президента України, коли через суд було досягнуто третього туру виборів, і судова система тоді спрацювала дуже чітко і красиво, а ми, власне, отримали нового президента. Скажіть, при нинішній судовій системі і нинішній підготовці юридичних кадрів, таке було б можливим, якби події розгортались у грудні 2016 року?
— У мене є сумніви щодо цього з кількох причин. Перший і найголовніший сумнів в тому, що більшість українців не мають довіри до судової системи, яка настільки сильно була дискредитована, що сьогодні довіритися рішенню такого суду... Скажімо так, не факт, що це рішення буде прийнято потім народом, адже воно могло б бути яким завгодно. Якби рішення не сподобалося, то народ просто б не визнав, що це справедливе рішення. Для того, щоб відбувся такий суд, могло б бути засідання з прямим ефіром, з розумінням кожного, що там відбувається, що дійсно є боротьба двох позицій і такому рішенню потрібно довіряти. Мало б дуже велике значення як поводилися б судді під час процесу.
— Ось це дуже важливо, чи поводились би судді так зараз?
— На мою думку, що і судді були розчаровані після подій 2004 року, що в них точно так само була надія, що нарешті в суспільстві восторжествує повага до принципу поділу влади. Так, дійсно, влада ділиться на законодавчу, виконавчу і, оптимально, судову владу. У нас же всі 25 років незалежності країни судову владу використовували як інструмент для управління і владарювання. Не важливо хто це, законодавча влада в особі депутатів, яка вирішує свої завдання шляхом тиску на суддів чи виконавча влада в усіх її проявах. Тобто суд завжди був заручником, інструментом. На жаль, суд і зараз є ним (заручником — ред.) дуже часто, оскільки судді сьогодні залежні від правоохоронних органів, які мають на них компромат, наприклад через “свіжі” майданівські події. Сам був свідком, як судді, які розглядали справи по автомайданівцям, кидали їх за грати, зневажаючи правосуддя, після цього виконували замовлення Генпрокуратури при іншому тоді Генеральному прокурорі в 2014 році. Тому сьогодні ми не говоримо про можливість появи злагоди в суспільстві, емоції повинні дещо втихомиритись. Головна місія сьогодні будь-якої влади — це відродження довіри до інститутів влади. Сьогодні влада не має морального права на легітимне застосування насильства, адже те, що робили “беркутівці” на Майдані у 2013 році, і те, що влада цьому, грубо кажучи, сприяла, навіть якщо не було прямих команд і ніхто не був покараний і засуджений. Це означає, що сьогодні застосування легітимного насильства, коли потрібно легітимний примус, відразу викликає відторгнення у суспільстві. Тому завдання нової поліції — мати таку довіру, щоб була можливість застосовувати легітимне насильство. Таке ж завдання у суддів та в інших правоохоронних органів, тієї ж прокуратури. Будь-який крок повинен викликати довіру в суспільстві, тоді ми зможемо відновити державність.
— Ваш найяскравіший спогад із судового процесу Янукович-Ющенко?
— Після оголошення рішення суду, коли команди адвокатів пішли по вулиці Інститутській повз Національний банк вниз, нас попросили спуститися на Майдан, і багатомільйонний натовп людей розступався, впізнаючи нас, які щойно миготіли у них на екранах телевізорів, і говорили: “Це вони!”, “Це вони!” Нас починали торкатися руками і ми, як розпечений ніж, пролітали через шматок масла. Люди розступалися і замикали за нами ряди і це був... слово “тріумф” точно сюди підходить.