15 липня 1992 року Україна вперше в своїй історії спрямувала військових для участі у міжнародній миротворчій операції. Ця місія поклала початок участі українців у відстоюванні миру, безпеки та прав людини по всьому світу. Її історичне значення важко переоцінити. Завдяки мужності та стійкості українських військових вдалося врятувати без перебільшення тисячі життів – мешканців селища Жепа у Боснії. УНН поспілкувався з учасниками першої українсько миротворчої місії, які брали учать у захисті мирного населення на території колишньої Югославії.
Події, про які піде мова, відбулися 1995 року під час громадянської війни в Боснії. У період з 11-22 липня 1995 року армія боснійських сербів вчинила геноцид понад 8 000 боснійських мусульман у Сребрениці. Наступною її ціллю був розташований поряд анклав Жепа, який охороняли 79 українських миротворців з 240-го окремого спецбатальйону. Але спочатку розповімо про події, що сталися 2010 року.
"Тебе розшукує міжнародний трибунал" або несподівана зустріч з Караджичем
Наприкінці 2010 року Олександр Вишнівський, який у 90-х роках брав участь у миротворчій місії на території колишньої Югославії, отримав дивний дзвінок з міліції – його наполегливо просили зайти у відділок, пояснивши, що нічого страшного не сталося, але є важлива розмова.
"Тебе розшукує міжнародний трибунал", - почув Вишнівський від правоохоронців. Тоді він згадав, що кількома місяцями раніше отримав дзвінок з закордонного номера – спершу говорили англійською, а потім покликали російськомовного співробітника. Вишнівському пояснили, що телефонують з Гаазького трибуналу, де мав незабаром розпочатися суд над лідером боснійських сербів Радованом Караджичем, і хочуть запросити Олександра в якості свідка. Але з того часу з ним більше не зв’язувались. Натомість Міжнародний трибунал надіслав офіційний запит правоохоронцям щодо участі українця у судовому процесі.
Далі, як розповів УНН миротворець, події розгорталися дуже швидко – за один день відкрили візу і незабаром літаком він дістався Амстердаму. Там Вишнівський дізнався, що перед участю у судовому процесі йому доведеться зустрітися у в’язниці з Радованом Караджичем.
"Приїхали у в’язницю. Дали мені перекладача – росіянку. Зайшли ми в камеру. Зайшов і Радован Караджич з корзинкою – в ній приніс із собою сік, печиво. Сів за стіл разом зі своїм перекладачем. Чекали поки прийде прокурор.
Я хочу сказати, що Радован Караджич українською розмовляє. Російську знає, українську теж знає. І почав він ставити питання і казати, що це підстава, що це мене спеціально привезли. Коли ми були в Боснії, то нам давали перепустки і ми їх носили поверх форми. Обов’язково треба було їх носити із собою. У мене вона збереглася і суто випадково я її кинув у барсетку, яку брав з собою. Показав йому цю перепустку, що я там був.
Ми, мабуть, хвилин 10 спілкувалися з ним то українською, то російською і потім прийшов прокурор. Далі пішли питання від прокурора. Тоді вже Карджич виключно сербською говорив", - розповів Вишнівський УНН.
Наступного дня відбувалося судове засідання, на якому Вишнівський на запитання суддів розповів, де саме перебував як миротворець і що бачив.
"Потім Радован Караджич поставив мені питання, чи дійсно я бачив, як розстрілювали людей.
Кажу, що як розстрілювали не бачив, а як бомбили села, то це бачив. Як розривалися міни, снаряди - це все я бачив на свої очі. А щоб приходили та розстрілювали людей, то цього не бачив", - розповів миротворець.
Чому ж українського військового викликали до суду над Караджичем? І чому події в Жепі мали історичне значення?
Миротворці
Перша група українських миротворців, направлена до колишньої Югославії, налічувала 42 військових. Це були бійці 240-го окремого спеціального батальйону. Пізніше українське миротворче представництво було розширене. Наші "блакитні шоломи" діяли в рамках розгорнутих в країні сил ООН — UNPROFOR (англ. United Nations Protection Forces, тобто Сили Безпеки Організації Об'єднаних Націй), які мали сприяти політичному врегулюванню військового конфлікту.
З перших днів перебування у Боснії українські миротворці опинилися в самому епіцентрі війни – вони брали активну участь у бойових зіткнення та захищали мирне населення. Крім того, до завдань українців входило супроводження гуманітарних вантажів, захист аеропорту, відновлення електромереж.
Полон
Після розгортання сил UNPROFOR навесні 1993 році були утворені "зони безпеки" в анклавах Сребрениця, Жепа та Горажде у Східній Боснії. Контроль за безпекою в Жепі поклали на українських миротворців. Анклави були оточені територією, яку контролювали боснійські серби. 8 березня 1995 року президент боснійських сербів Радован Караджич підписав секретну "директиву 7". Основною метою, яку поставив перед сербами Караджич, була ліквідація згаданих анклавів, де мешкали босняки-мусульмани. Втілення цих планів було покладено на начальника штабу армії боснійських сербів Ратко Младича. Серби почали активні бойові дії.
У травні 1995 року у відповідь на дії армії боснійських сербів поблизу Сараєво літаки НАТО розбомбили кілька складів озброєнь армії боснійських сербів. Відповіддю Младича стало масове захоплення в заручники миротворців, яких використовували у якості "живого щита" проти авіударів НАТО.
Серби змогли захопити щонайменше 280 миротворців, серед яких були і українці.
Полковник запасу Володимир Крючков, який був на той час командиром 1-ї спецроти українських миротворців, розповідає, що боснійські серби напали на два блокпости українців поблизу Сараєва.
Олександр Вишнівський, який теж був серед полонених, каже, що в полоні вони провели 11 днів.
Крючков і Вишнівський розповідають, що тримали на воді, травили собаками, били та приковували до стовпів. Прикриваючись миротворцями, сербські військові намагалися уникнути бомбардувань з боку НАТО.
"Тоді наші люди були полонені, французи були полонені, іспанці були полонені. Всі були полонені, окрім росіян. Російський батальйон стояв на сербській території Сараєво, ми стояли на мусульманській території Сараєво. Росіяни - "брати", "друзі", тому серби їх не чіпали. Чіпали нас, чіпали французів… навіть була в них снайперська місія на вулицях Сараєво, снайпери стріляли… французів вбивали. У зведенні постійно: француз, американець, француз, американець – загибель", - розповідає Крючков.
Крючков розповідає, що якось запитував у сербів – чому беруть в полон українців, мовляв, ми ж всі православні. Відповідь була однозначна – є наказ.
За словами Вишнівського, завдяки участі української діаспори, яка принесла полоненим їжу, а також наполегливості одному із заручників вдалося вирватися з полону. Він вийшов на зв'язок з командуванням і врешті миротворців звільнили.
Але на цьому випробування не скінчилися.
Події в Жепі
Селище Жепа, розташоване у східній частині Боснії, неподалік від Сребрениці, стало оточеним з усіх боків військами сербів анклавом. Населення селища на 90% складалося з мусульман. Коли у 1993 році ООН утворила там одну із так званих "зон безпеки" це дало можливість спрямовувати туди гуманітарні вантажі.
Влітку 1995 року – коли серби розпочали свій наступ на анклави в Жепі перебували 79 українських миротворців – селище було їхньою зоною відповідальності.
На момент наступу серби перекрили всі шляхи постачання допомоги, що вели до селища. 7 липня почалися перші активні обстріли – спочатку під них потрапили позиції миротворчого контингенту, а вже 10 липня – і сама Жепа.
11 липня серби захопили Сребреницю. Миротворці, які перебували там, відступили після переговорів і місто опинилося у повній владі загарбників. Події, які розгорталися в Сребрениці наступні кілька днів і призвели до загибелі понад 8 тисяч чоловіків-мусульман, визнані геноцидом. Наступною ціллю сербів була Жепа – 13 липня Радислав Крстич – один з командувачів сербської армії - віддав наказ наступати на селище, куди змогла евакуюватися і частина жителів Сребрениці.
Від біженців мешканці Жепи дізналися про страшні події в Сребрениці і розуміли, що на них чекає. Як згадують українські миротворці, жінки та діти вийшли до них та навколішки благали не йти. Не залишати їх наодинці, без захисту. Місцеві ж чоловіки вимагали аби миротворці ставали на захист селища разом з ними. Натомість серби надіслали українським миротворцям ультиматум – маєте вийти з Жепи. А потім серби посилили обстріли і миротворчій контингент, який був фактично відрізаний від великого світу, змушений був діяти на власний розсуд.
"Після Сребрениці сербські війська пішли до Жепи. Взяли в облогу. Два тижні тримали в облозі. Вже закінчилася в нас їжа, все працювало від генератора. Обстріли були такі, що вдень по 200 мін падало на нашу територію. Палива не було, їжі не було. Але трималися. Ніхто не міг до нас пройти, тому що ми були в облозі. Ні Червоний хрест, ні допомога. Щовечора виходили на зв’язок о 17:00 та доповідали обстановку. По три хвилини виходили, щоб не тратити паливо", - розповів УНН про ті події їх учасник Андрій Хлусович.
Але українці не планували відступати, адже розуміли, що тільки їхня присутність дещо стримує сербську армію.
Врешті аж 23 липня до Жепи зміг прибути заступник командувача сектору Сараєво полковник Микола Верхогляд. Він почав перемовини з метою вивезення цивільного населення.
Переговори були складними, адже представники сербської сторони не могли дійти згоди щодо умов евакуації навіть між собою.
"Я їм сказав - щось вам всім тут хочеться мене розстріляти. Я вивезу своїх людей і цивільних, а ви тут хоч завоюйтесь", - пізніше згадував Верхогляд в інтерв’ю ЗМІ.
Ситуація тим часом напружувалась.
"За одну годину на анклав Жепа впало 60 мін. Йде вогонь з танків, кулеметів і снайперами. Розстріляно будівлю поліції, багато вбитих і поранених... Очікую вночі захоплення роти. Палива і води немає", - з доповіді українських миротворців від 24 липня 1995 року.
Врешті представник мусульманської громади Жепи підписав капітуляцію з сербськими військовими за умови евакуації цивільного населення. До речі, з таким рішенням погодилися не всі керівники боснійських сербів, що врешті поглибило розкол між ними.
25 липня почалася евакуація цивільних – на допомогу українцям прийшли "блакитні шоломи". Важливою умовою евакуації було те, що в автобус цивільні сідали цілими родинами – чоловіки, жінки та діти. Також кожен автобус супроводжував щонайменше один миротворець.
"Сформували автобуси і найголовніше про, що вдалося домовитися це те, що в кожному автобусі буде їхати сім’я, щоб не розкидати їх по різним автобусам. Було три конвої по 5-6 автобусів. Вивозили їх в Сараєво. Я брав участь в останньому конвої. Він був найбільший - 10 автобусів. Ось ми їдемо і відразу не зрозуміли куди заїхали, тому що поїхали в інший бік (за кермом автобусів перебували водії-серби – ред.). Заїхали в Сребреницю.
Зупинили нас біля кладовища. Провокації хотіли там вчинити. Жінки підійшли, діти сербські. Почали автобуси розхитувати... Ми зробили попереджувальні постріли. Поліцейський підійшов сербський, що супроводжував…Ми там жорстоко розмовляли. Нас, що серби, що мусульмани боялися, поважали.
Ну, і поїхали далі. Заїхали в ліс, як в Карпатах в мене така асоціація була, там з однієї сторони гора, річка протікає. А потім приїхали в Тузлу, що за 250 км від Жепи. Віддали цивільних мусульманській владі", - розповів УНН Андрій Хлусович.
Евакуація тривала три дні. За офіційними даними, вдалося евакуювати близько 5 тисяч людей. Однак, українські миротворці заявляють, що їх було чи не вдвічі більше.
Одразу по завершенні евакуації сербські військові окупували Жепу, селище було розграбоване та практично повністю спалене. На трибуналі над Караджичем була озвучена цифра – 116 мешканців, з тих, хто залишився в селищі, стали жертвами боснійських сербів.
Примітно, що після подій в Жепі Караджич відсторонив Младича від командування армією. Караджич проголосив себе "верховним командувачем армії". Після цього сербська армія стрімко почала програвати у війні. Крім того, в дію активніше вступив Північноатлантичний Альянс, який відмовив ООН у праві накладати вето на операції НАТО в Боснії.
Оцінка подій
Попри те, що українські миротворці врятували багато життів, евакуацію мешканців Жепи дехто сприйняв як насильницьку депортацію. Однак ті, хто був дотичний до тогочасних процесів в Боснії, вважають інакше.
"Жепу списали з рахунків негайно. Передбачали, що Жепа впаде протягом годин (після падіння Сребрениці). Дивовижно, вона не впала негайно. Боснійська армія воювала значний проміжок часу. Боснійські лідери хотіли вивести населення, що і зробили сили UNPROFOR (миротворці. - ред.)", - розповідав на конференції у 2015 році Карл Більдт, спецпосланець ЄС з колишньої Югославії на момент тих подій.
В коментарі ICTV в 2019 році він заявив, що українські солдати діяли ефективно в тій ситуації.
"Це була їхня місія і вони її гідно виконали. Це було важливо для захисту цивільного населення, більшість якого в результаті вижила", - зазначив він.
І так вважає не лише Більдт. Та попри це українські миротворці та їх беззаперечний героїчний вчинок досі не отримали належної оцінки та визнання. Нагороду, ще за часів президентсва Кучми, отримав лише тодішній міністр оборони Валерій Шмаров, а пізніше, посмертно, був нагороджений Микола Верхогляд. Решта учасників цих подій не отримали жодних нагород.
Та попри це частина військових, які долучились до миротворчої місії в Боснії, стала на захист України у війні з рф.