“Просто викинути електронне обладнання на звалище — означає завдати непоправної шкоди навколишньому середовищу, екології наших міст та здоров’ю їх жителів.
Таке обладнання не повинно опинятися на полігонах та сміттєзвалищах, воно повинно демонтуватися, а отримана сировина максимально використовуватись для вторинної переробки (80—90%) і лише незначні нешкідливі залишки (5-10%) можуть залишитися на звалищі. Ці процеси уже давно відпрацьовані та налагоджені у розвинутих країнах”, — зазначають у організації.
Також зазначається, що кожного року на приміських звалищах опиняються десятки тонн застарілої чи непридатної для користування побутової та електронної техніки. Це устаткування має у своєму складі матеріали на основі фенолформальдегіду та полівінілхлориду і майже всі метали з періодичної таблиці Менделєєва.
“Опинившись на звалищі під впливом вологи, метали, що містяться в електронних компонентах (миш’як, кадмій, цинк, свинець), переходять у розчинні сполуки, які стають сильнодіючими отрутами. Ці сполуки є потенційними канцерогенами для людини, проявляють високу стійкість та здатність до біоакумуляції. Пластикові частини, що мають різноманітний хімічний склад, наприклад полістирол, полівінілхлорид, поліфенил, поли пропилен, т.і., включаючи хлорні сполуки, не піддаються гниттю або саморуйнуванню. Десятки років вони здатні виділяти біологічно активні низькомолекулярні хімічні речовини, такі як пластифікатори, розчинники, барвники, стабілізатори, мономери”, — розповідають у організації.
Також зазначається, що токсичні матеріали, які входять до складу електронного обладнання і утворюються в результаті його поховання на звалищах, роками залишаються у водоймах, грунтових водах, грунті та повітрі, потрапляють до джерел питної води, поля та городи.
Як повідомляв УНН, на Хмельниччині загострюється проблема поводження з небезпечними відходами.