Цитата
“Приблизна кількість таких злочинів (взяття у заручники, незаконне затримання – ред.) – це понад одна тисяча осіб. Точну цифру назвати важко, бо зараз складно сказати, кого затримали, кого вбили. Є зниклі безвісти, і родичі цих людей подають заяви до поліції про незаконне затримання”, – зазначила Катриченко.
Деталі
За словами координаторки, найбільш відомі місця, де російські окупанти скоюють воєнні злочини щодо цивільних людей – це були вже звільнені міста Буча, Ворзель, Гостомель Київської області. Однак, на півночі Київщини, у населених пунктах: Козаровичі, Катюжанка, Димер, Демидів та Іванків (Вишгородський район) – також були зафіксовані факти утримання у заручниках містян.
“Наприклад, у Козаровичах люди не встигли виїхати, і тоді почали затримувати цивільне населення. Це відбувалося наступним чином: окупанти ходили по хатах і перевіряли людей чоловічої статі, перевіряли їх приналежність до військовослужбовців, наявність української символіки. Також перевіряли телефони, дивилися месенджери, особливо Telegram. Тих, у кого нічого не знайшли – відпускали за кілька днів. Таких прикладів, насправді, десятки, коли чоловіків відпускали. Але є ті випадки, коли чоловіків не відпускали, і жінок, відповідно, теж. Це ставалося тоді, коли окупанти бачили щось “підозріле” в них в телефоні, або якісь Telegram-канали та переписки”, – зазначає Катриченко.
Окупанти не тільки захоплювали людей у заручники, але й прикривалися ними, як живим щитом. Наразі відомі факти щодо утримання людей у підвалах шкіл, або інших приміщень в певному населеному пункті. У підвалі у заручниках були люди, а на горі був розташований штаб окупантів, вказала вона.
“Я локалізувала події навколо Києва, але такі самі випадки є і далі на північ від Київської області – це Сумська область та Чернігівська область. Це Охтирка, Тростянець, інші прикордонні населенні пункти. Там також, за такою ж схемою, затримували людей. Окрім цього, вони цілеспрямовано шукали учасників бойових дій, колишніх АТОшників, активістів. У Херсонській області вони по кілька разів могли обійти один і той самий будинок. На перший раз вони могли нікого не чіпати, але на другий забирали. Через те, що ці території окуповані, люди не мали можливості виїхати”, – додає Катриченко.
Після звільнення цих населених пунктів місце перебування деяких людей невідоме, додає координаторка. Є приблизна інформація про те, що їх могли вивезти на територію білорусі та утримувати там. Інших могли вивезти на територію російської федерації. Це може бути кілька місць утримання: СІЗО у Брянську, СІЗО у Курську, СІЗО у Бєлгороді. Наголошується, що практика відповідних воєнних злочинів використовується окупантами ще з 2014 року, від початку російської агресії на сході України. Катриченко додає, що до дати вторгнення такі ситуації були локалізовані лише на території ОРДЛО, тому, можливо, не були такими помітними. Але зараз це масштаб всієї України.
“На території ОРДЛО до 24 лютого утримувалося десь 300 людей, переважно це цивільне населення. А так загалом було захоплено понад 3 тисячі осіб, і це тільки ті, які були задокументовані Службою безпеки України. А були ж і ті, які не задокументували. Відповідно, коли зараз почалося повномасштабне вторгнення, якщо ми будемо говорити про насильницькі зникнення, то ці практики почали продовжуватися. Людей в усіх населених пунктах, які нині окуповані, чи були окуповані – захоплювали у заручники. Тобто, цивільне населення. Це вже і є воєнний злочин”, – додала координаторка.
Доповнення
В Україні нарахували понад 15 тис. зниклих безвісти людей.
Відомо, що російські окупанти примусово вивезли з України до рф понад 121 тис. дітей.
Також Уповноваженій Верховної Ради з прав людини Людмилі Денісовій повідомили про табір для примусово вивезених українців – жителів Маріуполя - у Пензенській області рф.