Деталі
Автори конституційного подання посилались на дискримінаційний характер ряду положень цього закону. В цій частині Конституційний Суд зазначив, що законодавче врегулювання особливого порядку застосування української мови державної мови в окремих сферах, як це передбачено статтями 13, 21, 22, 25, 26 і 39 Закону, відповідає легітимній Закону і не містить приписів, які можуть обмежувати використання і вільний розвиток мов національних меншин (включно з російською).
Конституційний Суд зазначив, що опираючись на історичні і соціологічні процеси, які відбувались до набуття Україною незалежності, можна дійти висновку, що "російськомовні громадяни України не становлять одноцільної соціальної одиниці як група, що має право на юридичний захист як етнічна або мовна одиниця, натомість є політичним конструктом". Виходячи з цього і інших міркувань Суд дійшов висновку, що "теза авторів подання про дискримінацію "російськомовних громадян" є юридично неспроможною".
Конституційний Суд окремо зауважив, що "володіти українською мовою як мовою свого громадянства – обов’язок кожного громадянина України. При цьому кожен громадянин України є вільним у виборі мови або мов для приватного спілкування".
Автори подання посилались на допущення низки грубих порушень Регламенту Верховної Ради при прийнятті оскарженого закону. Натомість Конституційний Суд вказує, що неконституційним може бути визнано той нормативний акт, стосовно якого було порушено процесуальні (процедурні) вимоги, що їх установлено безпосередньо Конституцією України, а не іншими актами права. На цій підставі Конституційний Суд України залишив без розгляду конституційне подання в тій його частині, що обґрунтована з посиланням на приписи Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України "Про Регламент Верховної Ради України".
Доповнення
Конституційне подання щодо конституційності закону "Про забезпечення функціонування української мови як державної" з яким звернувся 51 народний депутат, надійшло до Конституційного суду України в червні 2019 року – невдовзі по тому, як у квітні того року цей закон ухвалила Верховна Рада України, а в травні його підписав президент України Петро Порошенко і закон був опублікований офіційно.