КИЇВ. 18 листопада. УНН. Розмова УНН зі снайпером із позивним “Семен” відбулася під час його короткочасних відвідин Києва. Перед нами молодий, чорнявий чоловік із пронизливим поглядом. Спочатку він ховає руки в кишені форменої куртки, але в міру того, як розгортається розмова, жести його все більше підкреслюють емоційність розмови - це заворожує.
Спілкування починаємо із ситуації на фронті. Боєць не вдається до деталей, але стає зрозуміло, що ситуація, м'яко кажучи, непроста. Багато що впирається у рельєф місцевості, розгортання військ та технічне забезпечення противника.
“Здебільшого, завдання у технологіях. Ця війна технологічна. Зараз більше потрібно акцентуватися навіть не на планах, а більше на технології. Бо який би ти не був розумний, а з палицею ти нічого не зробиш. Дрони зайшли – прибрати їх нема чим. І що ти будеш тікати від них по всьому полю? Ну, скільки ти пробігаєш в 35-кілограмовій амуніції на собі – 5 хвилин, 10 хвилин. І все - тебе вбили. На цьому твоя війна закінчилася”, - каже боєць.
– А як із дронами боротися? Дрон можна просто збити?
Можна при певній висоті, якщо він стоїть. Але це смішно. Це як у 1941-му, але не в 1941-му воюємо ж. Тоді це було б незрозуміло. А зараз для цього існує спеціальна гармата, яка взяла його та усунула. І його не знищили, а просто вивели з ладу та забрали собі. Ти його перепрошив, і в тебе річ, яка коштує 3-4 тисячі доларів і вже служить тобі. Ти користуєшся, і вона приносить тобі користь.
- Тобто коли ти воюєш, ти ще думаєш про те, щоб не сильно пошкодити, щоб можна було собі забрати?
Так, гармата його блокує та садить. Ти цей дрон забираєш. Є системи, які глушать його сигналом і дрони падають, як мертві мухи. А є системи, коли ти його сигналом переманюєш і все – ти ним уже керуєш. Ось Mavic 2 (квадрокоптер - ред.), наприклад. Його ціна мінімальна – 140 тисяч гривень. Це 3 тисячі доларів. Таких 3-4 штуки за вихід взяв і 12 тисяч доларів ти вже для свого результату приніс і це працює на тебе. Бо тобі це ніхто не купить. Тобі армія не дасть такий дрон. Таких грошей на тебе ніхто не витратить. А волонтери теж... Не знаю, є якісь великі групи волонтерів, я таких особисто не зустрічав, щоб прийшли, і ось вам дрон, ось вам ще щось. Дорого. Війна – це дуже дорого.
– Чому снайпер?
Кожен воїн обирає свою зброю. Тут тобі воно заходить, або не заходить, от і все. Снайпер – це розумний воїн. Тут слід думати, стратегію будувати. Будуєш карту настрілів, продумуєш, як будеш виходити на позиції, стріляти – адже не буде хаотичного бою. Якщо у тебе є план, у тебе є сектор – ти спочатку знаєш, куди йдеш, де ляжеш, що робитимеш там, як звідти підеш. Ти воюєш головою, не лише вмінням. Постріл – це нічого. Все підвести до пострілу – це майстерність. Натиснути на курок та стріляти з автомата може навіть мавпа. Тобто не в цьому сенс, а в самій тактиці. Тоді ти є результативним.
Снайперів загалом мало. Тобто з цим треба саме жити, вчити, заучувати, розуміти, що ти робиш. За місяць людину не навчити, а у нас фахівців у цій галузі не так уже й багато.
– Ти проходив перепідготовку за кордоном?
Так. Я до Польщі літав. Там здобув освіту, працював на 308 калібрі (калібр 7.62*51 – ред.). Зараз я отримав 338 – це трохи інше і дистанція інша, і навички потрібні інші. Ми їх будем отримувати в бою прямо зараз (сміється – ред.). З нинішніми реаліями.
- Як прийшла думка піти на фронт?
Та думка не прийшла. Це одразу, мені здається, у людини є або ні. Все! Ти не думаєш про вибір – це саме твоє рішення. Я не сумнівався, я знав, що це треба робити і все. Тобто я не думав – йти чи не йти. Так, мабуть, спрацювало.
– Вбивати страшно?
Чому страшно вбивати? Страшно не приносити користь. Це страшніше, ніж вбивати. Ти не вбиваєш на війні. Ти, напевно, просто виконуєш поставлене завдання – вбиваєш ворога. Це трохи інше.
- Поставлю питання по-іншому: вбити ворога - це задоволення?
Ні, це не задоволення. Це невід'ємний захід, який потрібно вживати, бо тебе вб'ють. Ти вбиваєш заради чогось, не задоволення отримуєш. Тебе змушує ситуація це робити. Ти від цього насолоди не отримуєш. Або ти вб'єш, або тебе. Ти захищаєш насамперед свій дім. На тебе нападають. Коли ти нападаєш і вбиваєш – це, мабуть, інакше. Але нам таке невідомо, бо ми не нападаємо, ми обороняємось. Тому я не можу зрозуміти ті почуття, які відчувають саме вони. Ми знаємо, що ми відчуваємо як захисники свого дому. А що відчувають у цей момент вони? Напевно, вони більше задоволення отримують, ніж щось інше. От і різниця між нами. Це суто моя особиста думка.
- Ти рахуєш, скільки їх убив?
Ні, навіщо їх рахувати?
- У фільмах часто показують снайперські дуелі. Це міф чи реальність?
Так, вони є. Якщо на ворожій позиції працює снайпер, то виїжджає контрснайпер, який працює безпосередньо по снайперах. Це, напевно, пік найскладнішого завдання, яке може бути поставлене – саме контрснайперський бій. Тому що ведеться серйозна спостережна робота. Ведеться збір знімків. Там дуже великий обсяг роботи. Ти липові позиції ставиш, виманюєш його. У чому завдання? Найскладніше - це виявити, звідки ведеться по тобі вогонь. Тобто якщо ти виявив ворога – ти його, значить, усунув. Наскільки ти сховаєшся, наскільки ти будеш хитрий – від цього залежить твоє життя. От і все.
– Скільки у твоїй роботі займає за обсягами розвідка, виманювання, вивчення позицій? Адже постріл в об'єкт – це не все…
Скрізь по-різному. Все залежить від твого професіоналізму і з ким ти воюєш. Якщо по той бік лежить досвідчена людина, це можуть бути й тижні, й місяці… Є позиція, де, наприклад, хлопці стоять і вже знають знаходження "льожки" снайперів. І просто тебе викликають, ти зайняв позицію для себе зручну. Ти знаєш, де відкривати вогонь і чекаєш, коли він себе розсекретить і робиш свою роботу. А якщо ти не знаєш, просто здогадки, що снайпер працює? Наприклад, серед хлопців почали з'являтися 200-ті від снайперського пострілу. Розумієш, що працює снайпер. Позиції немає, не видано. Ти маєш її виявити. І ти використовуєш різні методи, різні хитрощі, щоб виявити снайпера. Це є найскладнішим у роботі снайпера, саме контрснайпер. Це найвищий розряд снайпера. Це професіонал найвищої категорії. Тому що, в основному, ми снайпери другого класу, ми працюємо за певним поставленим завданням. Це радисти, командири, піхота. Ти не завжди стріляєш, ти ще й розвідник. Ти бачиш, ти залізаєш, можеш, наприклад, бачити наведення та навести арту. За логікою – навіщо тобі вбивати одного, двох людей, якщо ти можеш вивести з ладу групу з 15-20 осіб. Ти маєш ухвалювати рішення виходячи з ситуації. Ти маєш думати завжди. Ти не просто ходиш і когось там убиваєш, ні. Ти маєш бути максимально ефективним для свого колективу. Бо якщо у пріоритеті стоїть все інше, то зв'язківець – це перше місце. Немає зв'язку – все. Група не розуміє, що робити. Вона навіть під-час відходу не розуміє, що вона робить. Вона не може зв'язатися навіть зі своїм тилом і сказати: "Ми відходимо". Коли вони вночі відходитимуть – ніхто не розбиратиметься – свій чи чужий. Вбиватимуть, усуватимуть ворога. І тому зв'язківець – це пріоритетна мета. Зв'язківець, командир, кулеметник, мінометник. Все залежить від ситуації, де ти перебуваєш. Сенс війни глобальний – ви воюєте артою, авіацією. Але всюди стратегія різна. Для цього є головнокомандувачі, які розробляють план. Боєць лише виконує поставлене завдання. Все дуже легко та просто.
- Камуфляж, маскування...?
Індивідуальний підхід. Все залежить від твоєї фантазії. Хочеш жити – будеш, якщо треба, і в землю перевдягатись. Треба – у ялинку, що хочеш. Це все залежить від тебе. Тебе не навчать – навчить лише війна. Тобі дадуть ази поверхневі. Тобі сказали, як треба робити, а далі ти все зрозумієш для себе. Виробиш свій метод "льожки", своє натискання, все повністю: як ти будеш до цього підходити, як ти будеш йти, навіть гвинтівку нести. Ти сам для себе все це зрозумієш. Якщо живеш цим, якщо працюєш із цим і хочеш вижити – то ти цим займатимешся. Снайпера не гвинтівка робить снайпером. Це звичайний стрілець із прицілом. Снайпера робить весь комплекс. Туди входить обладнання, з яким працюєш. Навички, які ти набуваєш, і твій мозок, який ти вмикаєш під час війни. Ти маєш імпровізувати, мусиш представляти цей бій, прокрутити в голові кілька разів. Як ти вийшов, розвідав. Ти розумієш, ти карту склав, як працюватимеш. Так, все може піти не за планом. Але вже краще вийти хоч із якимось планом, аніж взагалі без нього. У хаосі нічого не відбувається.
- Виходячи з того, що ти сказав, постає питання: для тебе це робота, ремесло чи мистецтво?
Це метод для того, щоб наша країна, на сьогодні, позбулася ворога. Це один із видів. Інакше не скажеш. Якщо хтось скаже, що він від цього кайфує чи ще щось – швидше за все, має маніакальні нахили. Там же на війні зараз не воюють професійні військові. Воюють шевці, СТОшники, маляри, ткачі, будь-хто, спеціальності різні. Людина жила до 24 лютого і ніколи не думала, що стане снайпером, мінометником, кулеметником або ще кимось. Її змусила ситуація туди піти. Сумніваюсь, що хтось із хлопців отримує задоволення від цього. Просто кожен хоче зберегти свій дім, свою сім'ю, щоб ми, як нація, продовжували жити. Тут не можна сказати, що тобі подобається. Як можна сказати, що тобі подобається смерть? Чи те, що тебе пов'язує зі смертю? Ти ж не завжди вбиваєш. Ще вбивають тебе і твоїх друзів, з якими ти спиш на одному ліжку, їси з однієї ложки. Ви ділите останній шматок хліба, як тобі це може подобатися? Це хвороблива любов. Ти захищаєш свій дім. І я впевнений, що багато хто, коли це все закінчиться, захочуть це забути раз і назавжди, і більше ніколи в житті не згадувати. Це гіркий досвід.
- Ти маєш постійного напарника?
Так, звичайно.
– Як його вибрати?
Для цього є "енна" кількість часу, коли у вас йде притирання колективу. Ви дивитеся на здібності. Ви проходите навчання у групі. Ви дивитеся, хто фізично підготовлений, хто розумово підготовлений. Загалом, це довга історія. Є снайпер, є навідник. Навідник завжди вищої кваліфікації хлопець. Він усе знає, навчений, начитаний, обчислює дистанцію, швидко наводить. Твоє завдання дуже просте – ти стріляєш. Зараз відбувається таке, що ви переважно працюєте в парі. Ви дві бойові одиниці, які виконують бойове завдання. А пара… ви притираєтесь, знайомитеся. Ви розумієте на навчаннях, що вам комфортно працювати саме з цією людиною. У вас з'являється конект. Ви за фізичними даними один одному підходите, ви підходите за мисленням. У вас один мозок на двох. Це, напевно, як у парі – чоловік та жінка – так і ти знаходиш свою пару. Це не можна пояснити словами. Ти просто розумієш, що з цією людиною тобі працювати комфортно. Це відбувається на підсвідомості – ти сам обираєш. Так, ти бачиш його здібності, зіставляєш їх зі своїми здібностями і розумієш, що саме вдвох ви будете результативні. Та буває так, коли тобі дали пару і ти не вибираєш.
– Вибір зброї, вибір моделі гвинтівки. Це якось залежить від снайпера, обставин?
Так. Будь-яка гвинтівка має свої обмеження в дальності в першу чергу, що важливо в калібрі. Чим більший "калібр" - тим більша дальність. Тобто, якщо ми говоримо про Barrett 50-го "калібру" (великокаліберна снайперська гвинтівка американського виробництва - ред.), то ви працюєте за технікою на 3/2,5 км. У вас завдання стоять зовсім інші. Вони відрізняються від снайперських. Кожна гвинтівка має свій напрямок. Якщо це, наприклад, якась “зетка” (самозарядна гвинтівка – “Зброяр Z-10” – ред.), яка там… давайте назвемо її максимальний результативний момент – це 800 метрів. На 800 метрів ви адекватно можете бути результативними.
Стріляти на полігоні по мішенях це одне. Стріляти в бойових умовах, де у тебе немає можливості зручно прилягти, розкласти сошки, вибрати "льожку"… а в бойових позиціях – коли ти її обираєш хаотично… Тому я й казав, що ти маєш свій бій заздалегідь продумати. Наприклад, "зетка" - вона важить 10 кг. З 10-кілограмовою гвинтівкою стоячи "з плеча" ти не стрілятимеш. Це фізично неможливо. Тобі може пощастить - потрапиш із 20 пострілів один. Але це буде не те. Ти видаси свою позицію, тебе просто вб'ють. І ти користі не принесеш. Всі витрачені на тебе зусилля і час виявляться просто марними. Твоя смерть буде невиправданою. Кожна гвинтівка має свій напрямок. Усе залежить від дальності, від неї змінюється завдання.
Зараз є поняття "марксман" - те, що працює на найближчі дистанції. Це стрілецька зброя просто з оптичним прицілом. Тобто воно може працювати 200, 300, 400 метрів. На цій дистанції боєць буде максимально результативним. Тому що, наприклад, з "калаша" на 300-400 метрів, так, ти влучиш - але, в основному, це зброя для пригнічення ворога. Твоє завдання більше стримувати вогонь, а не прицільно вбивати супротивника. Ти створюєш спеціальну атмосферу для того, щоб більш прицільний стрілець міг спокійно лягти і вражати ворога. А ти створюєш паніку, суєту, щоб не було часу на тебе відволіктися. У хаотичній стрільбі ніхто не розбиратиметься: снайпер це стріляє або це звичайний стрілець, бо йде масовий бій. Тому така гвинтівка на 500-600 метрів чудово працює.
338 калібр – це вже серйозно. Така гвинтівка працює на 1 - 1,2 км, 1,5 км. І завдання у тебе стоять інші, і досвід, навички, "настріл" повинні бути зовсім іншими - там інший БК (боєкомплект - ред.), інші відхилення - все інше. Кожна гвинтівка, наприклад, взяти “зетку ” і кулі до неї 175 гран - "триджишки" (патрон GGG кал.308 Win куля Sierra MatchKing HPBT маса 11.3 г/175 гран - ред.), а вони у тебе закінчилися і тобі видали інші набої, на яких у тебе не було "настрілу", і ти не розумієш їхню балістику, - все, ти вже не будеш результативним у бою. Ти промахуватимешся, адже ти не розумієш, як вона летить. Будь-яка зміна БК призводить до того, що ти вже не розумієш, що з цим робити. Це не автомат, не кулемет, в який можна вставити будь-який БК - аби підходив калібр, і воно стріляє. Ні, тут все інакше і все має значення - вага кулі, її виробник, мета для якої вона була зроблена. Кожна дрібниця має велике значення. Наприклад, для "зетки" можна взяти кулеметну кулю… але якщо зі звичною кулею у мене буде поправка 5,5 - стрілятиму по виносу, то з кулеметною кулею поправка вже буде 7. Це термінологія для тих, хто розуміє, а для звичайної людину наведу такий приклад - якби я кулеметною кулею цілився людині в голову, то влучив би, найімовірніше, в п'яту. Такою великою буде похибка. Так, куля підходить, зброя стріляє, але балістика інша, і якщо ти її не розумієш – промажеш. А снайперська гвинтівка дуже тонкий інструмент, як і група снайперів – командир має вміти користуватися цим загоном. Їх не можна посилати абияк.
- У твоїй справі багато математики, розрахунків...
Є певна база, яку ти маєш знати, як “Отче наш” і вона тобі життя врятує. Але багато залежить від того з чим ти працюватимеш і щоб не було частої зміни в роботі. Якщо ти працюєш з певною гвинтівкою, з певним БК - ти отримуєш на них "настріл", розумієш поправки, розумієш "поведінку"... Але, тут, як у спорті, не буває рівня професіоналізму, коли ти кажеш: "Все, я став профі". Ні, ти все життя вчишся: сьогодні ти стріляв у дощ, завтра ти стріляєш у туман, потім в холод, а потім спеку. Будь-яка зміна обставин впливатиме на балістику. Наприклад, ти ніс патрони в кишені, а гвинтівку на вулиці, було холодно – все, температура “ствола” та твого БК вже різна. І коли почнеш бій при різниці температур гвинтівки та БК, то ти промахуватимешся. Ти не звернув увагу і БК поставив на сонці, а поки ти підготувався патрони нагрілися, і ти стріляєш і мажеш - не розумієш чому. А все тому, що нагрілися патрони. Дуже багато тонкощів. І цей досвід не можна "спіймати" за тиждень, та й за рік-два, а то й три. Потрібні роки і навіть через десять років ти все ще розумітимеш, що є куди рости.
Є вітер і ти мусиш його зрозуміти. А що це означає? Ти поставив метеостанцію і у тебе під носом вітер три метри за секунду, а до цілі 600 метрів. Як ти можеш зрозуміти, який там вітер? Він не може бути однаковим. А перед мішенню невеликий рів і вітер потрапляє туди і задає напрям угору, і коли ти стрілятимеш він твою кулю направить вгору. Тому є свої нюанси. Ти спостерігаєш за міражем - і бачиш куди вітер направить...
- Ти бачиш вітер?
Звісно.
- Як він виглядає?
Як міраж... Ось влітку ви їдете на авто по трасі і вдалині дорога ніби розпливається, ніби ширяє - такий же міраж можна побачити перед ціллю. І за його напрямком ти розумієш, куди дме вітер.
Або, наприклад, якщо людина знаходиться поруч із деревом, то ти дивишся на дерево, на його листя – в який бік вони колишуться. І коли вітер гне дерево, ти можеш зрозуміти швидкість. Про такі тонкощі можна говорити годинами. Дивно, що тобі сама природа підказує – тільки вмій читати знаки.
Постріл на велику дистанцію – це складно. Куля ж проходить певні етапи, вона бореться з різними природними явищами і їй потрібно їх подолати. Вона не може просто летіти прямо - так, вона має певний відрізок після самого пострілу, але далі з нею починаються "пригоди". І все залежить лише від твоєї фантазії та чуття, розуміння ситуації. Це складно, але й дуже цікаво.
- Ти часто думаєш про смерть?
Про смерть думаю щодня. Вона завжди поряд. Як про неї не думати? Але ти її зважуєш. У тебе бувають такі моменти, коли ти починаєш вагатися – не під час бою, а коли ти просто відходиш. Ти сидиш і розумієш, що в тебе багато незакінчених справ, тобі хотілося б доньку... Але ти розумієш, що тебе в одну мить можуть цього позбавити. І більше шансів у тебе не буде. Але ти борешся. Змушуєш себе вірити, що все буде гаразд.
– Що дає сили?
Інстинкт самозбереження (сміється). Людина, коли хоче жити, робить неймовірні вчинки, долає високі перепони… Ти знаходиш такі сили, резерви, дані Матінкою-природою, що сам від себе ніколи не очікував. Це лише мій досвід. Але гадаю, у багатьох так і відбувається. І нам пощастило з нашим духом, ми неймовірна нація, у нас дуже багато гідних людей – я бачив багато справжніх воїнів, не лише чоловіків, а й жінок.
Ми були на одному пункті, де працюють із пораненими, і пункт цей за кілометр від лінії фронту, там бомбардують цілодобово, у те місце вже двічі прилітало. І жінки сидять під обстрілом. Витягують поранених, на них дивишся – там життя в очах немає, але вони це роблять. І кажуть – у мене вдома троє дітей чекає. І це не ЗСУ, а волонтери. Це люди, які навіть зарплату не отримують, я навіть не знаю, що їх мотивує. Це максимальні патріоти своєї країни.
- Ти міг подумати перед війною, що українці саме такі?
Я знав, що наша нація непростий народ, тому що ми живемо в нелегкому становищі, але багато людей не бідують тут. Значить - є характер, значить до чогось йшли і чогось досягали, і щось являли з себе. І у світовому спорті, наприклад, у нас теж є лідери і це багато про що говорить. Значить, є якийсь дух і стрижень у цій нації. У нас дуже дружний народ.
Я не можу сказати, що ми любимо воювати. Але ми такі, що своє не віддамо, стоятимемо до перемоги. Ворог у нас серйозний. Хтось каже, що це недосвідчені чи дурні, але, як то кажуть, у сім'ї не без виродка. У нас також є непідготовлені хлопці, а є спеціалісти. І так само з їхнього боку. Ті ж танкісти – ми на особистому досвіді знаємо, як працюють їхні танки, а вони дуже потужно працюють, там взагалі окрема історія. Це снайперська гвинтівка з великим калібром, така точна.
Єдине, чого я не можу зрозуміти – у нас мотивація — це дім, а яка мотивація у них? За що вони вмирають? Навіщо? Вони реально ненавидять наш народ, вони нас ненавидять. Це як аксіома – вони це розуміють, але пояснити, за що ненавидять не можуть. Ми знаємо, що 2+2 – це 4, а чому? Для них хохол – це бандерівець, який ненавидить росіян, убиває. І для них це є стандарт. Це їх виправдання... Але це дивно. Якщо називаєш людину дурнем, то повинен пояснити, чому ти так вважаєш.
- Ось ти йдеш якраз до того, що це нація рабів - їм сказали і вони не ставлять під сумнів. Вони не розвиваються?
Я б не назвав їх нацією рабів, я б назвав їх неіснуючою нацією. Тому що навіть раб, яким би він не був рабом… раптово він може перестати бути рабом. І зараз ті, хто раніше були в рабстві, сидять у парламентах. Тобто люди знайшли як переступити бар'єр. А ці люди не переступають бар'єр. То яка це нація? Це просто колонія.
Ви бачили мультик про міньйонів? Їм завжди потрібний господар, так і тут. Стаду завжди потрібний господар. Суто їхня справа. І чому ми маємо до цього стосунок? Не зрозумію. Нехай вони між собою там розбираються. Вони там поки б один одного вбивали, то й на нас би часу не було.
- Що нового ти про себе дізнався за цей час? Що у собі нове відкрив?
Нічого не змінилось. Єдине – трохи погляди на життя, переоцінка відбулася – 100%, у плані дружби – зрозумів хто друг, хто ворог. Я зараз говорю не в ключі засудження. Але часом має прийти ситуація, щоб усе стало на свої місця. Ось буває день, коли відбувається прибирання в будинку і ти все розклав на місця. Так ось війна це і було таке прибирання, коли ти все розставив на свої місця. Ти все зважив, ти тепер чудово розумієш, кого набереш.
Маски злітають відразу. Вигаданий герой чи домашній-герой, він туди не піде. Буває така оманлива думка, що ти приходиш і розраховуєш на одне, і фізично ти не дотягуєш для мети - окей, у тебе купа інших відкритих доріг. На війні всі герої, а не тільки ті, хто стріляє. Навіть той хлопець, який зварив кашу герой. Колективний та великий злагоджений механізм, який дає результат. Завдяки єдності вас багато і ви знаєте для чого ви це робите. І кожен зайнятий своїм. Якщо ти кухар – ти не танкіст. Хороший кухар нагодує гарного танкіста – той піде у гарному настрої та вирішить поставлене завдання. Я не поділяю людей на тих, хто воює на лінії фронту чи чимось займається іншим. Ми всі виконуємо одне завдання. Це все шестерні одного великого механізму.
- Сила в єдності?
І у бойовому братстві. Якщо ми не будемо єдині та розуміти одне одного – то за що ми тоді воюємо? Якщо ми не чутимемо одне одного? Так «кіна не буде».
Я сьогодні в квартирі всю ніч спав у Києві з більшим острахом, аніж там під обстрілами. Я не міг зрозуміти, чому тихо. Там на війні, коли тихо це страшно. А тут я в такому напруженні був. Так у тебе мізки заточені під це…
Навіть кольори – тут будинки яскраві, різноманітні, а там один колір – чорний, там немає інших кольорів. Там нема природи. Там від дерев залишилися самі обгорілі стовбури. Там земля випалена. Напевно, так виглядає пекло, просто вогню туди додай.
Ось пацани були нещодавно за позиціями, 4 дні тому їх били фосфором. Якби вони не схибили – спалили б усіх хлопців, там 27 людей було.
- Люди несуть у нашу країну пекло, фосфор та смерть. Яке покарання?
Як сказати. Бажати щось погане комусь це уподібнитися до цієї людини. Покарали вони себе вже самі. Вони просто не знають – це справа часу. За це відповідатимуть нащадки сторіччями. Яке може бути гірше покарання, ніж коли твій рід страждає? Вони самі це роблять, їм навіть бажати не треба, вони риють собі могилу. Залишається лише спостерігати. Цих людей ні розумом, ні серцем, ні душею не зрозуміти. Нема виправдання, пояснення, логіки. Гаразд ти вбиваєш на полі бою чоловіків, вони розуміють, чому вони там перебувають, адже війни без смерті не буває. Там баланс тонкий між життям та смертю, і ти коли на війні вбиваєш людину – це одне, це поле бою. Але коли ти вбиваєш мирних людей… дітей… і це тебе не зупиняє. У мене немає пояснень. Я навіть виправдання таким людям шукати не хочу
- Є міф, що снайпери забобонні люди, що є ритуали… ти забобонний?
Більше вірю, мабуть, у те, що на війні починаєш сильніше вірити. Мені простіше – я прийшов із вірою в Господа Бога вже, і я несу цю віру в Господа Бога. Хоча я мав життєві розчарування, я рано втратив батьків, я виріс без них, я бачив, як вони вмирають, не міг зрозуміти - чому, шукав пояснень. Але я все одно зупинився на тому, що Бог єдиний, він є, він гідних людей оберігає, просто у кожного свій час і своя мета на землі.
Щодо забобонів снайперів – напевно від людини залежить, а не від її посади. Можливо мінометник теж забобонний, плює тричі на снаряд, щоб він долетів (сміється). Не знаю, я тільки з власного досвіду можу розповісти.
- Ти почав з того, що сказав про зиму, що вона наближається, що ситуація складна - що конкретно може змінитися в бойових діях загалом і для тебе як для снайпера?
Це досить глибоке питання і я навіть не можу на нього відповісти. Скажу так – не можу. Поясню – війна така мінлива… Сьогодні ти думаєш про одне, а завтра це все по-іншому зовсім, з точністю до навпаки. Тому загадувати навіть на три дні наперед – неможливо.
Зима складна своїми погодними умовами. Погодні умови це дуже складно і не тільки для нас. Посидьте навіть добу в підвалі в 0. Там навіть кістки промерзають. Ви сидите, змерзли, а тут почався бій і вам потрібно відпрацювати його. А ще одна справа – сніг, а інша – болото. Там санітарні норми просто на нульовому рівні, тому… Я чув історію, що їхав чоловік із війни і його з вагона вигнали, бо від нього смерділо. А від тебе не те що смердить… Там такі запахи! Порох вперемішку із брудом – воно в сукупності на виході дає дуже специфічний запах. Але на той момент ти про це не думаєш. Цивільний ніколи не зрозуміє солдата. Тільки побувавши там, у цій атмосфері ти зрозумієш, наскільки воно там працює. За словами, навіть по відео не зрозумієш ніколи. Тільки побувавши у цих “чудових” місцях.
- Повертаючись до зброї – чи надаєш ти перевагу якісь моделі?
Виробник Savage дуже гарний… Але, знову ж таки, – щоб міркувати на тему зброї потрібний досвід. Виходячи зі свого досвіду... Але питання має звучати не так - для чого саме? Ось, наприклад, "Зброяр" – це наша українська рушниця, я не можу сказати, що вона погана. У неї кучність досить непогана для заявлених категорій, стріляє непогано. Вона по-своєму ніжна. Є похибки – як у будь-якої зброї, але вона відмінна – якщо ти її береш у діапазон роботи з дистанції 800 метрів – це напівавтомат, який має великий магазин на 20 набоїв, для пригнічення тієї ж піхоти – впорається на “ура”.
Я не можу сказати, що це погана зброя, і ця зброя виготовляється в нашій країні. Це гарна гвинтівка і на ній можна працювати. На дистанції 1,5 кілометра – це непотрібна річ, це металобрухт для людини без досвіду. Наприклад,
є Феррарі і є Опель, обидві - машини, але одна поїде зі швидкістю 300 км, а інша – 150 км. Як би ти не намагався. Точно так і тут. Ця рушниця для певних завдань. Savage навіть 1800 метрів працює, реально крута.
– Тобі на яку дальність максимально доводилося працювати?
Зараз, на тому напрямі, де ми працюємо, на жаль, в основному ближні бої. Я зараз не озвучуватиму точно де це, але найчастіше це ближній бій. Є робота і для "338" і для " 308"... багато залежить від тебе - ти працюєш з тим, що є. Якщо ви думаєте, що є величезний спектр вибору - забудьте про це. Але грамотний снайпер знайде роботу завжди і на 500 метрів, і на тисячу, і на 1500 – все залежить від можливостей, практики та спектру зброї. Але якщо у тебе в наявності “308” (калібр 7,62×51 мм - ред.), то ти відпрацьовуватимеш на дистанції до 800 метрів і на ній будеш результативний.
- Про матеріально-технічне забезпечення наших військових...
Давайте скажемо так - "за можливістю". Я не можу сказати, що армія дає мало чи багато - армія дає, що має. На сьогодні дуже багато дають волонтери. Якби не волонтери, то на відсотків 50 – 60 було б гірше, ніж зараз. Але це моя особиста думка. Я просто бачу, що є у хлопців у підрозділах і бачу, чим вони користуються - дрони, далекоміри і так далі - всі ці "іграшки" придбані волонтерами. Машини - волонтери, всі допопції - волонтери... Якщо ти бачиш у бійця круті "лови" (Черевики LOWA - ред.), "саламони" (взуття Salomon - ред.) або ж круту форму - знай, що це волонтери або він сам себе одяг. Все, що може дати армія – вона дає. Ми можемо бути чимось незадоволені, щось нас може засмучувати, але ми маємо розуміти, що у нас є. А здаватися просто тому, що в нас чогось немає – ми не можемо. Ми йдемо до Перемоги, стиснувши зуби.
Але я не хочу займатися засудженням, я тільки хочу, щоб кожен підрозділ був максимально забезпечений. І не треба фантазувати – провізія, авто, паливо та БК, щоб ми могли воювати. Адже ми не воюємо з ворогом, який ще вчора вийшов із племені та кидає в нас палицями – ми воюємо з країною, в якій кількість БК перевищує нашу в десятки разів. Приклад арти – на десять наших пострілів у відповідь ми отримуємо сто пострілів. Уявляєш співвідношення? Ми не можемо собі фізично дозволити дати таку саму відповідь, але ми працюємо тактикою, розумом, працюємо з максимальним ризиком – ми не можемо собі дозволити великих заходів безпеки – ми або це робимо, або ми не вистоїмо. У нас немає шансу вибрати – ми йдемо ва-банк. І у нас неймовірна кількість людей з божевільним духом, сильним характером – таким силам можна лише позаздрити. І повторю – це стосується і чоловіків, і жінок. Я в житті не міг подумати, що можуть бути настільки стійкими до стресів дівчата. Там, де чоловіки ламаються, вони стоять і виконують своє завдання.
- Якими якостями має володіти людина, щоб стати снайпером? Залишимо за дужками вміння влучно стріляти.
Як це зрозуміти до бою? Не знаю. На полі бою відбувається переломний момент. Іноді дивишся на людину в тренувальному таборі і думаєш: "Боже, яке воно...", а він виходить на поле бою і видає такий результат, що ти просто не віриш, що це він. А буває таке, що дивишся – професіонал, але коли він потрапляє в зону дискомфорту – все, у нього ступор. Кожен має свою зону безпеки, свою зону комфорту.
Розкажу вам приклад з навчання, коли тільки визначалося хто ким буде. Усі проходили навчання, а потім розподіляли за родами військ. І у нас там був шибайголова, йому настільки боялися довірити зброю, що він ходив з луком і стрілами - з автомата він собі і під ноги стріляв, трохи інструктора не підстрелив... На ньому був поставлений "хрест" як на бойовій одиниці, але подітися від нього було нікуди. Він уже у колективі, він уже його частина. Але коли він із побратимами потрапив під обстріл, а ситуація була дуже важка – багато хлопців загинуло, але він з-під обстрілів витягував хлопців та вів бій. Проявив себе. Я про те й кажу, що поки не потрапиш у бій ти не зрозумієш, хто перед тобою і з якого він тіста.
Зізнаюсь, я за своїм складом характеру не відповідаю цій посаді. Снайпери, як правило, меланхоліки, дуже спокійні, а я запальний. Але та атмосфера, в яку ти потрапляєш – змінює, ти розумієш, що, якщо ти хочеш бути результативним і вижити, – ти змінюєшся.