Давайте почнемо з початку зустрічі. Ми бачили, що Байден перший попрямував до Путіна і простягнув руку.
Так, це дуже важливо. Він перший до нього повернувся, зробив крок назустріч і простягнув руку. Він перший показав Путіну, що потрібно заходити, фактично Байдену належала невербальна ініціатива і спроба домінувати.
Багато хто розцінив це як слабкість і прогин.
Багато сигналів, які говорять про те, що Байден як раз демонстрував домінування, а Путін підпорядкування, тому що він виконав більшу кількість кроків, більшу відстань, щоб потиснути руку. І це ознака підпорядкованості, визнання чужого авторитету. Але дії Байдена незавершені. З одного боку він зробив крок назустріч Путіну, потім зупинився і ця зупинка була ознака не домінації, а невпевненості. Він подав першим руку і паралельно запустив ліву руку, щоб зробити якийсь жест, потім почав щось говорити, і ця рука від проникаючого жесту перейшла від витягуючого від себе. Тобто незакінчений жест. Потім він направив Путіна в сторону будівлі, але він не зайшов за спину. Тобто якби він домінував, він був би за Путіним, він би поплескав його по спині, підштовхнув до входу, так Трамп любив робити, а Байден пішов з ним практично пліч-о-пліч. Тобто демонстрація домінування була дуже слабкою. Ініціатива була, але слабка. Путін в цьому плані був слухняний, а Байден був дещо розгублений. Невербальні рухи говорили про те, що він не зібраний і злегка розгублений. Може вік і він просто втомився, можливо він не знав як себе вести, коли зіткнувся з Путіним віч-на-віч.
А якщо порівняти з фіналом їхньої зустрічі?
На вході ми побачили, що Байден трошки розгублений, а Путін демонструє підпорядкування. То на виході, фінальна прес-конференція, невербаліка Байдена стала ще більш розгублена, у нього було дуже багато знаків незнання, він розводив руками, знизував плечима, він міняв вектор погляду. І це не про те, що він розвертався в бік журналістів, які задавали питання, а в процесі міркування він намагався відійти від стійки мікрофона, щоб збільшити дистанцію з журналістами. Це ознаки розгубленості. І сам характер оповіді, мова сповільнилася, жести були дуже мляві і їх було мало. Не було експресії, сили, тонусу.
А що стосується Путіна?
Путін разюче відрізнявся. На фінальну прес-конференцію вийшов “живчиком”. Він був агресивний, ініціативним і зібраний. Він перехопив ініціативу у Пєскова, без довгого вступу, одразу почав говорити і відповідати на питання. Тобто до преси він вийшов мобілізованим і енергійним і агресивним.
Тобто можна говорити про те, що він отримав, що хотів?
Він не тільки отримав, те що хотів. Коли Путін отримує, що хоче він виглядає як задоволений кіт. Можна згадати лютий 2015 року завершення Мінська-2, 18-годинний переговорний марафон. Порошенко тоді демонстрував бадьорість, а Путін був спокійний, умиротворений, неквапливий, без різких висловлювань, ось це Путін, який отримав те, що хотів. В даному випадку, я не можу сказати, що він поводився як ніби отримав, що хотів. Це знаєте, як стикаються два хлопаки і після бійки один йде опустивши руки, а другий ще хоче побитися. Ось Путін якраз той, хто ще хоче побитися. У нього прилив енергії і на тлі Байдена він виглядав більш упевнено.
Тобто якщо на початку зустрічі Путін Байдена побоювався і навіть боявся, то в фіналі зустрічі кардинально інша поведінка. У нього на один страх стало менше, він перестав боятися Байдена.
Для Путіна дуже важливо особисте ставлення до іншого політика. Якщо по відношенню до Трампа він відчував якесь горе, він регулярно його демонстрував, незважаючи на те, що Трамп був дуже прихильний до нього. То щодо Байдена, Путін пішов на дуже неприємні для себе моменти — Байден назвав його вбивцею, Путін був змушений був давати інтерв’ю іноземним журналістам, які теж провокували його з приводу “вбивці” для нього це було вкрай неприємно — він досить різко відповідав і не дуже красиво себе поводив. Тобто він пройшов такий шлях приниження і ось в кінці кардинальна зміна поведінки. Змінилося його ставлення до Байдена.
Ще багато хто звернув увагу, що Путін активно покашлював під час прес-конференції.
Я б не став велику увагу цьому надавати. По-перше, покашлювання це більше про хвилювання. Коли ми переживаємо, пересихають голосові зв’язки і починається першіння в горлі. Тому покашлювання — це реакція на стрес, хвилювання. Тут інше важливо, Байден останнім часом демонструє спроби здаватися “міцним старим” а він вже не міцний. Він губиться, падає, тому всі його вербальні рухи говорять про те, що він намагається демонструвати свою силу. Відверто кажучи, це стомлений чоловік, для якого багатогодинні переговори вже проблема. Йому важко витримувати темп, з огляду на, що Путін на десять років молодше і хитрий маніпулятор. Ясна річ, Путіну набагато легше.
Один з найбільш очевидних знаків, що переговори провальні, що Байден на фінальній прес-конференції говорив, що він робив, що говорив Путіну, а не про те, що він зробив. А так відбувається, коли хвалитися нічим. Наприклад, вам дали завдання у містера Х взяти інтерв’ю, а вам він не дає інтерв’ю, ви приходите до начальника і говорите, що ви дзвонили, писали, підключили знайомих і т.д. Тобто ви перераховуєте свої дії, тому що немає результату. Тому перерахування дій — це виправдання. Байден виправдовувався, бо Путін не прийняв його точку зору або до нього не дійшло те, що хотів домогтися Байден. І це вже питання до стратегії Байдена, якщо він думає залякати Путіна, що той нечесний лідер, для Путіна це не має значення, чесність не те, де він хоче розвиватися. Ці переговори програш для американської сторони. Путін використав міжнародний майданчик, щоб знову донести свої месиджі і позицію, яка всі роки не змінюється. Що стосується України, на жаль, якщо і говорили, то дійсно “мазком”, в пріоритеті були інші теми.