Близько 44% пацієнтів заразилися від людей, які ще не виявляли жодних симптомів захворювання. При цьому найчастіше в цей час вони перебували серед великої кількості родичів або поза домом.
Щоб дізнатися долю безсимптомних — або пресимптоматичних — випадків передачі вірусу, вчені не перевіряють випадково будь-яких потенційно інфікованих людей в популяції, а статистично аналізують ланцюжок передачі інфекції. Тут епідеміологам потрібно оцінити два ключові параметри. По-перше, інкубаційний період хвороби — тобто час, протягом якого людина вже інфікована, але інфекція ніяк себе не проявляє. По-друге, серійний інтервал — так називають середній час між початком симптомів у ланцюжку передачі інфекції: наприклад, якщо, цитуючи матеріал: “Аліса заразила Боба, а відомо, що кашель у Боба почався на три дні пізніше кашлю у Аліси, то три дні — це й буде серійний інтервал”.
Обидва параметра можна оцінити незалежно один від одного, і при порівнянні вони можуть допомогти оцінити ту саму частку безсимптомних інфекцій: якщо серійний інтервал в популяції в середньому менше, ніж інкубаційний період, значить, деяка частка інфекцій відбувається до того, як симптоми починають проявлятися. І щоб обчислити цю частку, потрібно порівняти розподіл цих двох значень. Цього, однак, недостатньо: слід також оцінити, як отримані значення узгоджуються з кількістю вірусу, який присутній в слині і інших виділеннях, і як ці значення змінюються з часом.
Під час спалаху важкого гострого респіраторного синдрому ТОРС/SAR в 2003 році, з’ясувалося, що пік здатності до зараження у хворого припадав на період 7-10 днів після прояву первинних симптомів. Тому заходи карантину, які найбільш зручно застосовувати до очевидно хворіючих людей, працювали в цьому випадку досить ефективно.
В опублікованій в Nature роботі дослідники аналізували перебіг хвороби у 94 пацієнтів з підтвердженою коронавірусною інфекцією (жоден з них не був критично важким хворим). Протягом 32 днів після прояву симптомів у них брали мазки з горла. З’ясувалося, що пік концентрації вірусу в слизових оболонках починається приблизно під час виникнення перших симптомів хвороби, а потім знижується і практично зникає приблизно до 21 дня. На це не впливали ні стать, ні вік, ні тяжкість захворювання людини.
Вчені порівняли ці результати з офіційними даними з Китаю, згідно з якими серійний інтервал у нинішньої коронавірусної інфекції становить, в середньому, 5,8 днів, а інкубаційний період — 5,2 днів. За допомогою побудови математичної моделі вони вирахували, що люди починають бути заразними, в середньому, за 2,3 дні до виникнення симптомів, а пік здатності заразити доводиться на період приблизно 14-16 годин з моменту першого прояву симптомів. Далі протягом тижня здатність до зараження у вірусу падає, поки не зникає зовсім.
Дані з роботи, опублікованої в Nature, не можна вважати абсолютно повними. Наприклад, момент виникнення первинних симптомів відзначався ретроспективно: про це розповідали самі пацієнти вже після того, як їм ставили діагноз.
Проте, вчені показали, що в середньому інфікована людина здатна, судячи з усього, заражати оточуючих ще за два-три дні до прояву симптомів хвороби, і що концентрація вірусу в крові вже максимальна в день виникнення первинних симптомів.
Додамо, раніше в Південній Кореї повідомили, що вперше розшифрували геном коронавірусу. На початку березня — в геномі коронавируса знайшли першу зміну, що робить його менш помітним для імунітету.