КИЇВ. 8 жовтня. УНН. У результаті російської агресії проти України на території Росії і окупованого Криму з політичних мотивів утримуються близько 70 людей. На окупованих територіях у полоні утримуються українські військові. Також, внаслідок конфлікту на окупованих територіях заблоковані і звичайні засуджені, які отримали вирок ще в українських судах. Останній масштабний обмін заручниками відбувся у грудні 2017 року. Тоді Київ обміняв 237 людей на 74 українських військовослужбовців, які були на той момент у полоні бойовиків в ОРДЛО. Рік тому також були звільнені і лідери Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз і Ільмі Умеров після втручання президента Туреччині Раджепа Ердогана.
Надалі прогресу щодо повернення українців не було, хоча повідомлення учасників переговорних груп і високопоставлених осіб, як українських, так і західних про те, що питання заручників на контролі, не припинялися. Один з обвинувачених у РФ, Олег Сенцов, засуджений на 20 років за обвинуваченням у тероризмі, у травні 2018-го оголосив голодування, вимагаючи від Кремля звільнити українців. Припинив голодування Сенцов лише у результаті погроз адміністрації ФСВП РФ про примусове годування після 145 днів. Також про протест у формі голодування із застінок російської колонії оголошував і український активіст Олександр Кольченко, засуджений до 10 років позбавлення волі, і Володимир Балух, який продовжує голодувати більше 200 днів у СІЗО Криму. Утім, з усього масиву політичних переслідувань “кримські” справи можна виділити в окрему групу: справа того ж Балуха, обвинуваченого за трьома кримінальними статтями, у тому числі у зберіганні боєприпасів, “справа диверсантів”, обвинувачених у підготовці терактів, переслідування активістів за релігійною ознакою у межах "справи Хізб-ут-Тахрір", тліюча "справа 26 лютого" та інші.
В інтерв’ю УНН правозахисниця і керівник організації “Кримська правозахисна група” Ольга Скрипник розповіла, що утримування у російських в’язницях в основному супроводжується насильством і діями, які прирівнюються до тортур з точки зору міжнародного права. За словами правозахисниці, на сьогодні переговори про обмін не ведуться, але ситуація, коли у процес знову можуть втрутитися інші країни — дуже ймовірна, а Україні залишається старанно використовувати усі наявні демократичні інструменти, щоб створити для Росії невигідні умови.
Нещодавно відбувся розгляд апеляції на рішення “суду” стосовно Володимира Балуха, розкажіть докладніше про цю справу і останнє рішення суду?
— Що стосується Володимира Балуха, то проти нього було відкрито три кримінальні справи. От саме останню кримінальну справу — за 321 статтею, а саме за ч. 2 ст. 321 КК РФ “Дезорганізація діяльності установ, що забезпечують ізоляцію від суспільства”. Суд спочатку був призначений у вересні, але Балуха тоді не привезли і він відмовився виходити на конференцію — на відеозв’язок. У зв’язку з цим апеляційне засідання перенесли на 3 жовтня. Захист Балуха клопотав про те, щоб він особисто був присутній — це його вимога і це його право брати участь у судових засіданнях. Але другий раз, вчора (3 жовтня — ред.) його теж не доставили у будівлю суду, хоча він знову-таки вимагав цього. І у знак протесту він відмовився виходити у кабінет на відеоконференцію. Суддя прийняла рішення розглядати апеляцію без його участі. Вона розглянула апеляцію і, у принципі, апеляційне рішення таке, що йому скоротили термін всього лише на один місяць. За сукупністю за всі три кримінальні справи тепер це не п’ять років, а чотири роки і 11 місяців плюс штраф. Варто враховувати, що у Росії вступили в дію зміни, які стосуються перерахунку терміну (утримування — ред.) у СІЗО. Тому у цьому апеляційному рішенні судді Спасенової (Спасенова Олена Анатоліївна — суддя “Верховного суду республіки Крим” — ред.) повинно бути ще зазначено, що термін Балуху перерахований, зважаючи на те, скільки він уже пробув у СІЗО. У СІЗО він перебуває з 8 грудня 2016 року, але поки точно сказати ми цього не можемо, тому що потрібно, щоб адвокати на руки отримали апеляційне рішення. Тільки тоді вони зможуть зачитати ось цей перерахунок. Так що остаточний вирок — 4 роки 11 місяців і штраф 10 тисяч (рублів — ред.). Що ж стосується виконання цього вироку, ми сподіваємося, що він може бути вже меншим — повинні перерахувати термін, як день за півтора.
Фактично, як це було в Україні за “законом Савченко”?
— Механізм чимось схожий, але от якби не було третьої кримінальної справи (звинувачення у нападі на начальника ІТТ — ред.), то Балух вже у вересні мав би вийти на свободу, тому що два роки вже відсидів у СІЗО. Тепер через те, що є третя кримінальна справа, йому додали, і виходить, що відбувати термін у колонії він все одно буде. Це поки не беруться коментувати навіть адвокати, тому що треба отримати на руки судове рішення, а це процедура. А вчора (3 жовтня — ред.) тільки оголосили сам вирок. Потім адвокати чекають, коли апеляційне рішення буде відправлене у першу інстанцію, тоді забирають.
Можете прокоментувати інформацію про те, що Балуха били, катували, тримали у камері-одиночці, де він міг тільки хіба що сісти? Наскільки така “практика” популярна, і як Балух себе почуває?
— Що стосується ситуації у СІЗО, то дійсно у Балуха, у принципі, з самого початку були напружені, постійно конфліктні ситуації з адміністрацією. Це пов’язано і з його позицією, і з тим, що він оголосив голодування ще у березні місяці, а також через те, що він виступав проти постійного відеоспостереження у його камері. Ще стало відомо й про інцидент, який стався практично за тиждень до розгляду апеляції: швидше за все, було застосовано насильство, у той момент, коли Володимира Балуха виводили з камери. Він відмовлявся виходити і, наскільки ми розуміємо, співробітники СІЗО застосували силу, щоб його вивести з камери для огляду.
Тобто, його побили?
— Якраз-таки тут, заявити точно, що його побили, ми не можемо. Його могли силою вивести. Поки що ми знаємо із повідомлень архієпископа Климента (Єпископ Сімферопольський і Кримський УПЦ КП Климент — ред.), який його відвідував, адвокатів, які були у нього. Вони розповідали, що, був конфлікт і була застосована сила, але наскільки це було обгрунтовано, чи були там тортури і все інше — будемо ще далі розбирати. Сьогодні ми знаємо, що заяви про побиття або про злочин Балух не подавав. Те, що ми можемо стверджувати, що точно був конфлікт. І це вже не вперше. Наша організація публікувала відповідь з СІЗО, з ФСВП і вони підтверджують, що тричі притягували Балуха до відповідальності у вигляді карцеру. Але тут же вони відповіли, що Балуха вони до карцеру так і не поміщали, оскільки у карцері не було місць. Тому виходить, що з одного боку — так, його дійсно неодноразово притягували до адміністративної відповідальності, але щоразу це не було реалізовано.
Наскільки така практика поширена? Це “особливе” ставлення до українських громадян, чи насильство застосовується щодо всіх ув’язнених? Є у цьому плані вибіркове ставлення?
— Якщо говорити про Балуха, то до нього однозначно “особливе” ставлення. Воно однозначно неприязне через його відкриту проукраїнську позицію, плюс сама справа Ткаченка (начальник ІТТ Валерій Ткаченко — ред.), яка показує, що Ткаченко як начальник ІТТ не раз ображав Балуха. Ткаченко — це начальник ізолятора тимчасового утримання у Роздольному, куди Балуха привозять, коли там йдуть засідання суду першої інстанції. А взагалі більшу частину часу він утримується у СІЗО у Сімферополі. От саме торік, коли Балуха вчергове привозили на засідання і стався конфлікт, після якого Ткаченко подав заяву на Балуха.
Раніше ви говорили про те, що надання, точніше ненадання медичної допомоги фактично використовується, як інструмент шантажу з метою змусити до якихось дій або поведінки...
— Однозначно, ця тенденція є. Якщо до цього ми з вами говорили про насильство — тут складно відстежити ситуацію, ми про це дізнаємося під час судового засідання. То ось, що стосується ненадання медичної допомоги, то з цим абсолютно катастрофічна ситуація, яка стосується всіх ув’язнених — як політичних, так і звичайних ув’язнених, які перебувають у СІЗО і у колоніях Криму. Що стосується використання ненадання допомоги у різних справах — ми це фіксували, як форму тиску. По суті, за міжнародними стандартами, якщо не надають допомогу і вимагають щось на заміну, наприклад, зізнавальні свідчення, то це може бути прирівняне до тортур.
Наприклад, такі випадки ми фіксували у справі так званих “диверсантів”. Це Володимир Дудка, коли його затримали, він вже тоді мав хронічні захворювання, а потім він якраз проходив лікування. Балуху була необхідна медична допомога, він страждав від дуже гострих болів. Йому спеціально не надавали допомогу і вимагали дати свідчення. Це приклад, як це використовується. Володимиру Балуху навіть, коли він у суді втрачав свідомість, — максимум, що він отримував — приїжджала швидка допомога, йому давали таблетку від тиску і відправляли назад у будівлю суду.
Далі гучна справа, де було чітко видно, що не надається допомога — це “справа Веджіє Кашка”, це ветеран кримськотатарського руху. Справа отримала таку назву, тому що під час затримання чотирьох кримських татар Веджіє Кашка загинула. Наприклад, тоді був затриманий Бекір Дегерменджі, це батько одного з фігурантів у "справі 26 лютого”. Ось вони перебували у залі судового засідання, а це люди похилого віку, які потребують медичної допомоги, і навіть одному з них довелося одягати кисневу маску. Навіть незважаючи на це, що вони не могли тоді повноцінно брати участь у судових засіданнях, їх все одно залишили під вартою і залишили у СІЗО.
Була інша ще справа над Кабір Мохаммад, він взагалі пережив два інсульти у СІЗО через те, що йому не надали медичну допомогу. Тому, так, дійсно, це не разові випадки, а постійні. Це дійсно — практика.
Друга проблема — це смерті у СІЗО. У квітні цього року ми повідомили про чотири смерті, про які нам точно стало відомо. Це було чотири смерті, які навіть ФСВП Російської Федерації визнала. Павда, ФСВП РФ визнала три з чотирьох, і офіційна версія, що це суїцид. Це були усі громадяни України, але етнічно там були і кримські татари, і росіяни, і українці. Але те, що, припустимо, викликає сумніви: один випадок стався у карцері. Коли людина потрапляє до карцеру, то у неї забирають будь-які предмети. Як у людини вийшло вчинити суїцид у карцері — велике питання. Тому ми направили у тому числі інформацію Спеціальному доповідачу ООН з питань запобігання катуванням Нільсу Мельцеру, тому що не факт, що це був суїцид.
Навіть якщо теоретично це був суїцид, це ж сталося в умовах обмеження волі, то адміністрація повинна нести відповідальність?
— Абсолютно вірно, ось тому ми підкреслюємо цей випадок у карцері. Тому що навіть якщо дійсно скоїв суїцид, то якимось чином у нього опинилися предмети, за допомогою яких він зміг це зробити. Тому, у будь-якому випадку, коли людина перебуває повністю під їхньою владою, у СІЗО чи колонії, то так, ви правильно говорите, адміністрація відповідальна за кожен суїцид. Тому, ці посадові особи повинні бути притягнуті до відповідальності, але ніяких розслідувань Росія не проводить.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: З травня в Криму ООН задокументувала 47 порушень прав людини
Які можуть бути звернення до міжнародних організацій, міжнародних судів щодо ось таких ситуацій: тортури, суїциди, які виникають під час судового процесу, слідства і залишаються безкарними? Можливо, ви вже на сьогоднішній день зверталися?
— Ми маємо досвід таких звернень. Якщо говорити на міжнародному рівні, то є два рівні дій: по-перше, це звернення безпосередньо до міжнародного суду. Наприклад, наша організація збирає факти для Міжнародного кримінального суду, це стосується військових злочинів, які здійснює Росія. До таких військових злочинів також належить і застосування насильства до українських громадян на території Криму. Тому така інформація надходить також і в офіс прокурора Міжнародного кримінального суду. Офіс прокурора вже чітко заявив у своїх звітах, що Крим є міжнародним збройним конфліктом і, що Росія окупувала Крим де-факто. Є щорічна доповідь прокурора Міжнародного кримінального суду, тобто — це ще не відкрите розслідування, але це позиція прокурора щодо подій в Україні. Ось Крим там називається міжнародним збройним конфліктом, у контексті Донбасу — поки вони оцінюють це, як внутрішній і міжнародний конфлікт. Це не рішення суду, це попередня позиція.
Є ще міжнародний суд ООН, куди Україна направила свій позов з дискримінації. Туди належать і справи щодо релігійних переслідувань (“Хізб-ут-Тахрір” — ред.), і вона буде розглядатися. Ми теж брали участь у їх підготовці. У кращому випадку через два роки ми матимемо рішення суду щодо дискримінації у Криму. Ну, і третій, останній момент, якщо говорити про суди, то це Європейський суд з прав людини, туди подаються індивідуальні скарги про тортури, про незаконні переговори і справи українських політв’язнів теж туди спрямовані, але поки ще не було рішення ЄСПЛ за цими індивідуальними скаргами.
Як щодо можливості звернутися до ЄСПЛ за 39 статтею? Ось, наприклад, той же Балух, який умовно утримується у якійсь камері-одиночці і фактично не допустити до нього в якийсь момент адвоката — дуже реальна перспектива. Як йому у таких умовах отримати цей захист? Де йому взяти інформацію, якщо він ізольований?
— Так, проблема є, що люди не знають, тому у політичних справах зазвичай наша практика така, що адвокати завжди працюють з правозахисниками: співпрацюють, обмінюються інформацією. Якщо, наприклад, людина потрапляє в камеру, то адвокати регулярно відвідують своїх підзахисних і рано чи пізно дізнаються, що щось сталося. Тому вони можуть звертатися.
Є дві окремі процедури. Були, наприклад, застосовані тортури до Олександра Костенка (кримський “суд” засудив до чотирьох років і двох місяців ув’язнення нібито за нанесення каліцтв співробітнику кримського “Беркута” у Києві. Після розгляду касаційної скарги термін зменшили до трьох років і шести місяців ув’язнення — ред.), якого незаконно засудили. Його скарга вже давно у ЄСПЛ. Тепер Олександр чекає, поки ця скарга буде розглянута і буде прийнято рішення. А правило 39 — це окреме правило, коли є загроза життю. Коли людина зникла або почала голодування, як Сенцов, наприклад. Або його кудись терміново вивозять, то тоді може адвокат або родич, правозахисник звернутися за правилом 39, щоб Європейський суд з прав людини терміново, не розглядаючи всю скаргу кілька років, а відразу у терміновому порядку звернувся до російського уряду і вимагав сказати причини, де перебуває людина і в якому вона стані. Таке правило застосовували, наприклад, по Євгену Панову (справа “диверсантів”, був засуджений у Криму до 8 років позбавлення волі — ред.), по Олегу Сенцову. Це окреме правило і окрема процедура, це не рішення суду, це процедура, щоб ЄСПЛ швидко звернув увагу на ситуацію, коли людина може загинути.
Щодо Сенцова, як і щодо багатьох інших, бачимо, що РФ не реагує ні на які процедури і ні на які рішення. Яка довгострокова перспектива таких звернень на міжнародному рівні?
— Скажімо так, формально Росія якраз-таки реагує. Вони якраз вивозили Олега Сенцова до цивільної лікарні, показували фотографії, пускали до нього російського омбудсмена, щоб показати, що він живий і, що у нього “оздоровче голодування”. Тобто формально, Росія все-таки реагує. Але ясна річ, що вона представляє свою версію, яка зазвичай відрізняється від реальної ситуації. Ось так. Нам усім хочеться, щоб це спрацювало за один день і усі наші хлопці вийшли, але ми бачимо, що, звичайно, це триває багато років.
Тут важливий кожен ось такий рух, щоб Україна використовувала всі формальні способи, всі демократичні і правові (можливості — ред.) — це, наприклад, допомагає, у тому числі говорити про ті ж самі санкції, про тиск на Росію. Тобто, їдемо у Європейський Союз і говоримо: “Ось, дивіться, ми Росії запропонували всі чесні шляхи, а вона так нічого і не зробила: вона не відпустила Сенцова, вона не відпустила Балуха, давайте збережемо санкції”. Це кожен раз боротьба за способи тиску на Росію.
І ось ці всі аргументи, формальні відмазки Російської Федерації, документування всіх цих подій у колоніях, коли побили, коли не надали медичну допомогу — це все, наприклад, допомагає, щоб у тих же Штатах запрацював “закон Магнітського”, і вже не тільки для ситуації з самим Магнітським, а й для ситуації з Кримом. Щоб Канада прийняла окреме законодавство і щодо санкцій проти Росії у зв’язку з окупацією Криму. Це все дуже перетинається між собою.
Тому, так, це не дає результат сьогодні, але у довгостроковій перспективі дуже допомагає і все-таки є приклади, коли людей уже звільняли у результаті політичних переговорів — Чийгоза і Умерова (лідери кримськотатарського Меджлісу Ільмі Умеров і Ахтем Чийгоза були звільнені 25 жовтня 2017 року — ред.), також був звільнений Геннадій Афанасьєв (був засуджений у Росії за обвинуваченням у тероризмі, був фігурантом у справі Олега Сенцова, звільнений 14 липня 2016 року — ред.).
Тому, одне з наших завдань — постійно тримати цю тему на контролі, щоб про неї знали не лише в Україні, але і в інших країнах, щоб це цікавило навіть пересічного європейця, який вибирає свого євродепутата. І є приклади, коли у Євросоюзі з’являються окремі декларації щодо наших кримських політв’язнів, а потім Єврокомісія на основі цього приймає рішення, і ось зараз вони продовжили знову санкції проти Росії до наступного року.
Що стосується інших судових справ - "Хізб-ут-Тахрір", "справа 26 лютого" — у цих кейсах найбільша кількість обвинувачених. Яка ситуація з цими обвинуваченнями?
— Що стосується “Хізб-ут-Тахрір”, так, вона найбільша за кількістю людей, яких позбавили волі — зараз це 29, серед яких є і кримські татари, і росіяни, але у всіх випадках є релігійний підтекст — вилучалася релігійна література, обвинувачення у причетності до організації “Хізб-ут-Тахрір”, забороненої в Росії, а в Україні — ні, всі вони — мусульмани. Але серед цих людей, це щонайменше 29 людей, які позбавлені волі, кілька з них уже відбувають покарання у колоніях, серед яких Руслан Зейтуллаєв. Інших вивозять у Ростов-на-Дону для судових засідань, а решта залишаються у СІЗО Сімферополя. Серед них є, у тому числі й активісти. Ось, наприклад, Сервер Мустафаєв, він координатор "Кримської солідарності", також є й інші. Тобто, там ті люди, які є активістами. Тому, якраз-таки використовуючи цю справу, насправді, переслідували людей, які активно висловлювали свою позицію, виводили людей на вулиці, знімали незаконні обшуки. Тому справа використовується також і як переслідування активних цивільних осіб.
Є у цій справі обвинувальні вироки?
— Раніше вже були засуджені четверо, і вони відбувають покарання у російських колоніях досить далеко від Криму. Далі, мінімум шість, навіть вісім справ готується до судових слухань, і їх будуть вивозити у Ростов-на-Дону, і там вже почнеться судовий процес, інші — близько 18-20 людей залишаються поки під слідством.
"Справа 26 лютого” триває? Яка доля інших обвинувачених?
— Формально вона закрита. Справа була у вигляді двох процесів. Перший процес був конкретно проти Ахтема Чийгоза, його звинувачували як організатора. Йому тоді винесли всіх шокуючий вирок, 8 років колонії суворого режиму. Це виходить, по суті, вирок за участь у мирному зібранні, яке проходило на території України проти російської окупації 26 лютого 2014 року. Після політичних переговорів Петра Порошенка і (Раджепа Таїпа — ред.) Ердогана Ахтема Чийгоза разом з Ільмі Умеровим тоді звільнили. Інший процес — щодо учасників так званих масових заворушень — розглядався окремо. Там у результаті були винесені вироки щодо позбавлення волі, але умовно. Тобто, решта фігурантів отримали умовні терміни, і один з них отримав штраф. Тому зараз вони перебувають у Криму під умовним покаранням, і залишати Крим вони не можуть.
Як ви зараз оцінюєте перспективу обміну, і кого він може стосуватися передусім?
— Скажімо так, умови для обміну Україна створила. Україна надала і список громадян Російської Федерації, яких готова обміняти на українських в’язнів. Усі міжнародні структури наполягають на початку цього процесу. Але поки ми бачимо, не починається... Ми вважаємо, що найкращим варіантом було б безумовне звільнення українських політичних в’язнів. Іноді для того, щоб обміняти, якимось формальним приводом є винесення вироку, коли вирок вступає у силу. Тому, звичайно, для багатьох родичів, коли їхнім рідним винесений вирок, вони сподіваються, що після цього можливе формальне помилування, і вони будуть обміняні на когось із російських громадян. Але ми знаємо, що найближчий вирок, який був винесений — по Євгену Панову, Володимиру Балуху, і поки якихось об’єктивних підтверджень, переговорів щодо їхнього звільнення або обміну у нас немає. Але, у будь-якому випадку, українська сторона намагається продовжувати робити все можливе.
Разом із Чийгозом і Умеровим, звільненими російською владою, у той же день і Ердоган помилував 5 правозахисників Amnesty International, і цьому передували не лише переговори Порошенка з турецьким лідером, наскільки такі “ігри” людськими долями пов’язані з закулісними політичними процесами? Чи може Україна розраховувати на повтор подібної ситуації, хто може у цьому посприяти і які обставини можуть також цьому допомогти?
— Тут однозначно можна розраховувати на повтор такої ситуації з боку Туреччини, яка, у принципі, може втрутитися у якісь питання, особливо з кримськими татарами. Можливо, якщо ще якісь російські шпигуни будуть затримані, вона може запропонувати обміняти їх на українських політв’язнів. Також інші впливові країни. Зараз багато хто покладає надію на Сполучені Штати, які можуть запропонувати Росії якихось агентів поміняти на українських в’язнів, є європейські країни, які потенційно теж можуть затримати злочинців, як було у Солсбері. Звичайно, такі ситуації можливі, і на них дуже багато хто сподівається. Зараз досить багато затримань російських агентів, але такий процес — “разовий”, і він може бути. Але, це дуже вузько і може стосуватися кількох людей. А змусити звільнити всіх українських громадян — це набагато складніше. Тут потрібно створювати невигідні умови для Росії.
Скільки точно українських громадян утримуються Росією?
— З остаточною цифрою є розбіжності, але цифра, яку ведуть правозахисні організації — це загальна цифра щодо Криму і українців, які були затримані у Російській Федерації, як, наприклад, Карпюк та Клих, — за загальними підрахунками 70 людей. Це той список, який передавали в український МЗС. Це ті люди, які саме жертви політичних переслідувань, саме у зв’язку з агресією РФ.
Скільки і кого Україна готова віддати Росії у процесі обміну?
— Одна з цифр, про яку говорила Ірина Геращенко, зрозуміло, що спільно з СБУ вони склали список, — 26 громадян Російської Федерації, які були затримані в Україні.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Київ готовий негайно обміняти Олега Сенцова на будь-кого із засуджених росіян
Це все громадяни Росії або є і так звані поплічники дій РФ в Україні з числа наших співвітчизників, яких іноді Росія включає до списків на обмін?
— Ось цей список, про який говорить Геращенко, якраз з числа громадян Російської Федерації. Пізніше почали з’являтися різні пропозиції, наприклад, від (Людмили — ред.) Денісової, яка український Омбудсмен. Ось вона туди вже почала додавати українських громадян. Наприклад, які прийняли російське громадянство і таким чином нібито сприяли російській окупації. Але, на наш погляд, це дуже небезпечно. У будь-якому випадку, обмін — це завжди неправильно, тому що це, як ви сказали, — гра людськими життями, але у сьогоднішніх реаліях зрозуміло, що обмін можливий.
Але, якщо говорити про обмін — це більш коректно, і він може стосуватися лише громадян Росії, і міняти їх на громадян України, тому що у нас війна з Росією. Громадян України навіть, які сприяли окупації, по-перше, вони все одно Росії не потрібні, по-друге, це наші громадяни, і якщо вони скоїли злочин, то Україна може розслідувати і притягувати їх до відповідальності. Тому, я вважаю, що це неправильно включати їх в такі обмінні списки, оскільки у майбутньому це може тільки погіршити ситуацію і показувати на міжнародному рівні, що нібито в Україні громадянська війна.
Чи є якийсь поділ з боку Омбудсмена у частині, кому нав’язували російське громадянство, а хто нібито сприяв такими діями окупації? З огляду на звіт, представлений Україною у 2017 році, де заявлялося, що Росія використовує нав’язування російського громадянства у Криму як спосіб тиску? Прокоментуйте з цієї точки зору.
— Ми у тому числі брали участь у підготовці цього звіту і про насильницьке надання громадянства. Що стосується дій Денісової, то краще за все запитати у неї самої. Але, наскільки мені відомо, вона їздила колоніями на підконтрольній території України, де в СІЗО утримуються такі громадяни, затримані у кримінальних справах, наприклад, за державну зраду, і уточнювала, чи хочуть люди потрапити у ці списки, і багато хто відмовлявся.
Ви стежите за долями тих людей, які відбували покарання на території Криму за українськими вироками до окупації? Що з цими людьми?
— Ми, наскільки можемо, намагаємося стежити, інформації дуже багато. Але, ситуація така, що дійсно значна частина людей, які були засуджені — їхні вироки були знову переглянуті Росією, що незаконно, і дуже багатьох було вивезено в Російську Федерацію. Наприклад, усі жінки, які отримували і продовжують зараз отримувати обвинувальний вирок, їх усіх вивозять з Криму у Росію, тому що у Криму немає жіночих колоній. Тому, дуже багато жінок вивозяться з Криму до Російської Федерації. У тому числі вивозилися українські громадяни, які відбували покарання за українськими вироками. Ще колишній Омбудсмен Валерія Лутковська з російським омбудсменом під час переговорів змогли домовитися, щоб Україна забрала 12 українських звичайних засуджених (у 2017 році — ред.), які були засуджені ще українською владою. Їх забрали тоді, щоб вони відбували покарання далі вже в українських в’язницях. Це єдиний позитивний приклад, коли Україна змогла забрати 12 засуджених сюди, на материкову частину. В інших випадках, у більшості, вивозять до Росії. Також, особливо у 2014 році, було дуже багато звернень про жорстоке ставлення, про тортури, тому що українських в’язнів звичайних, які йшли за кримінальними статтями, їх змушували брати російський паспорт, і один з них на знак протесту навіть спробував скоїти суїцид. Він вижив, йому надали допомогу, а потім відправили до російської колонії.