- Чи дійсно Україна має хороші запаси урану, що дозволяють нам сподіватися на енергетичну незалежність в атомній галузі?
- Щодо атомної енергетики, на цю тему багато дискутують. У нас у 2006 році була схвалена програма до 2020 і до 2030 року.
Загалом, можна сказати, що ми повністю забезпечені ресурсами урану для того, щоб повністю задовольнити власні потреби в енергетиці України. Але палива для атомної енергетики з власної сировини виробляється дуже мало. Якщо взяти цей рік, то ми добуваємо 800 тис. тонн урану при потребі 2500 тис. тонн.
Потім, дійсно, загальна ситуація така, що Україна є підписантом угоди, про те, що не збагачує уран до такої стадії, коли його можна використати для виготовлення зброї та палива. Тому Україна видобуває уран і відправляє його в Росію для збагачення, а потім купує уже готове паливо.
Якщо говорити про ресурси, то держава забезпечена запасами урану на довгу перспективу.
- Прокоментуйте, будь ласка, чи вдасться, на Вашу думку, уряду втілити концепцію розвитку атомного комплексу України до 2020 року?
- Упевнений, що сьогодні, як і 25 років тому, у нас серед державної політики і політиків в цілому, які працюють над економікою, дуже різні думки і тому у нас постійні коливання.
З того, що намічено, поки немає підстав вважати, що у цій галузі щось зміниться.
От, наприклад, я називаю вам цифри, що зараз видобувається 800 тис. тонн урану на рік, а 2500 тис. тонн — це потреба, а програма до 2020 року передбачає 5,6 тис. тонн. Тому, щоб мати такі показники, вже сьогодні потрібно освоїти декілька родовищ.
Родовищ в Україні більше 30, з них 6-7 родовищ відносяться до категорії великих. Окрім того, є родовища дуже сприятливі для видобутку. Це родовища, на яких можна використовувати метод підземного вилуговування. Тобто, не потрібно будувати шахти і кар’єри, а потрібно пробурити свердловини, закачати певні розчини, а з них відбирати вже уран досить високої концентрації.
Я працюю в геології вже 55 років. За цей час було відкрито і розвідано Новоконстянтинівське родовище — найбільше родовище в Європі.
Зараз воно знаходиться на початковій стадії освоєння. Цікавилися ним різні світові відомі компанії, але їм нічого не дали зробити.
До подій на Майдані відновлювали також розмови з Росією, щоб налагодити спільно українсько-російське підприємство по виробництву ядерного палива. Фактично стан такий: щоб забезпечити власні потреби у паливі “Енергоатому” необхідно мільядди доларів інвестицій.
Таку суму, при нашій політичній ситуації, ніхто не ризикне просто так вкласти. Для самостійного освоєння в Україні немає таких потенціальних інвесторів, щоб вклалися в один проект. А світові інвестори цікавилися. Потім інтерес пропав. При В.Ющенку інтерес відновився.
Зараз є бажання оживити цю тему, але окрім розмов нічого не видно. Потрібно ще два-три роки політичної стабільності, щоб бізнесмен, який хоче вкласти гроші, був впевний, що закони діють, що їх виконують.
- Знаємо, що за призидентсва В.Ющенка планувалося збільшити видобуток урану до 6400 тонн урану. Чому не вдалося?
- Коштів не вистачило.
- Часто посилаються на те, що не вистачає коштів. Які інші шляхи розвитку уранодобування Ви вбачаєте?
- У нас є декілька родовищ, які можна розробляти методом підземного вилуговування. Цікавляться наші підприємці, але все лише на рівні розмов. Коли вони цікавляться, чи можуть їм видати ліцензію, тоотримують відмови. Поки що такого рішення у держави немає, щоб допустити інвестора до урану. І я думаю, що це дуже великий недолік.
Весь світ працює відкрито. Візьміть, наприклад, Казахстан, він на першому місці по видобутку урану у світі.
Тому, державі потрібно визначитися і відкрити доступ до родовищ.
Просто потрібно буде зробити так, щоб не всі родовища пішли у одні руки. Тобто, дотриматися принципу при виділенні родовищ. Крім того, має бути надійний контроль на випадок різних ситуацій у світовій економіці. Вже можна сказати, що у разі видачі ліцензій інвесторам, протягом 2-3 років можна було б розвинути видобуток урану методом підземного вилуговування досить швидко і задовольнити потреби України, а може й більше.
Тобто, потрібно сформувати певні умови, які мають контролюватися. Також є певні міжнародні угоди. Тож боятися (видачі ліцензій інвесторам — ред.) не потрібно.
- Як на Вашу думку, можна зберегти потенціал науковців у цій галузі?
- На мій погляд, структурно, у нас дуже потужна наука. В академії наук п’ять інститутів геологічного профілю, — це не мало. Відносно перехідного етапу, то є наука, яка розробляє перехідні теоретичні питання, є зв’язок із наукою і виробництвом. Є спеціалісти, але вони вже всі у поважному віці. Тому, безумовно, якщо наука не розвивається у цьому напрямку, то люди йдуть і шукають собі іншу роботу. Загалом, я вважаю, що в Україні зберігся науковий потенціал. У виробничій сфері — у меншій мірі.
В цілому, можна сказати, що інтерес до геології дуже впав. Я, наприклад, у цьому році спілкувався з ректором університету, який готує спеціалістів, то він сказав, що в Україні на геологічну спеціальність прийнято 64 особи. Зараз факультет “геологічний” ліквідували, а придумали лише щось дотичне до слова геолог — географічний. І спеціалістів хороших таких дуже складно знайти.
- Чи чули Ви про ситуцію на “Кіровгеології”? Турдовий колектив оскаржив до суду законність призначення нового керівника, який за даними ЗМІ не має профільної освіти і досвіду. Прокоментуйте будь ласка, Ваше бачення ситуації.
- Щодо “Кіровгеології” дуже прикро. Підприємство завжди було у підпорядкуванні спеціального підрозділу Міністерства геології СРСР. Перше геологічне управління було, наприклад, у Росії і зараз є таке, яке займається лише ураном.
Взагалі, я б сказав, що в Україні хибна кадрова політика. Приходять політичні сили і починають квотами розставляти свої спеціалістів. Тому дуже складно зараз, навіть, виокремити підприємства, де на високих рівнях рішення приймають дійсно спеціалісти, бо в основному це все сторонні люди. Така ж ситуація і в “Кіровгеолгії”. Там вже декілька разів змінюють генерального директора. Новопризначеного генерального директора я особисто не знаю, але за тими роботами, які він виконував до цього, він не є спеціалістом в галузі геології та надрокористування. Деякий час він працював на інших підприємствах, де теж був призначений за квотним принципом.
А зараз у “Кіровгеології” головний геолог, керівник геологічного відділу, головний геофізик, гідрогеолог і ще декілька спеціалістів звільнилося...
- Чи має Міністерство екології відреагувати на таку ситуацію?
- Думаю, що вони зроблять те, що вони надумали. Це ж казенне підприємство, і на на цю ситуацію не мають впливу ні колектив, ні наука, ні профспілки геологічні.. А те, що протестують і звільняються спеціалісти у “Кіровгеології” на Міністерство не вплине...
- Чому, на Вашу думку, дії уряду йдуть у розріз зі словами та планами щодо розвитку енергетичної галузі?
- Середовище бізнесове до нових політичних умов непристосоване. Олігархи ходять і бояться, що у них можуть щось забрати. З одного боку зростає соціальна напруга, з іншого - зовнішній фактор. Мабуть, Ви розумієте, що з кожним місяцем люди, які сидять в окопах, думають про різне. І держава приймає багато рішень, але все ж не в такій мірі, щоб можна було очікувати якоїсь єдності. Поки що на всіх рівнях немає злагоди.
Нас відволікають різними розмовами, а основної ідеї, яка б об’єднала Україну, - немає. І головне, що серед молоді, яка має будувати країну, теж нічого несформовано у плані чіткого бачення розбудови майбутнього.
Грошей завжди не вистачало, але потрібно знаходити пріоритетні напрямки. І якби уряд так працював, що не всім по “чайній ложці”, а хоч би два-три питання, які в майбутньому вплинуть на економіку та на розвиток економіки, — довели до кінця.