Деталі
Два колишні “вагнерівці” були захоплені українськими військовими наприкінці минулого року. Їхні особи залишаються засекреченими з метою їхньої власної безпеки. Обидва одружені, мають дітей та були завербовані у в'язниці. Один відбував 20-річний термін за ненавмисне вбивство.
“Нас було 90 людей. Шістдесят із них загинули в першому штурмі – убиті мінометним вогнем. Декілька людей було поранено. Якщо одна група зазнає невдачі, одразу вирушає інша. Якщо другій не вдалося, відправляють наступну”, — зазначає один із ув'язнених, згадуючи свій перший штурм під Білогорівкою (Луганська область).
Другий із бойовиків брав участь у наступі, який тривав п'ять днів, у районі Лисичанська, (на кордоні Донецької та Луганської областей).
“Перші кроки у лісі були важкими через розкидані міни. З 10 хлопців семеро було вбито одразу. Ми не могли допомогти пораненим. Українці вели по нас сильний вогонь, тож навіть якщо поранення наших хлопців були незначними, ми мали йти далі, інакше потрапимо під обстріл. Ми були у цих місцях протягом п'яти днів. Навколо вмирали люди, молилися Богові, просили води. Ми думали, що можемо опустити зброю, і нічого більше не станеться. А потім через 10 хвилин знову починається атака, і українці знову йшли за нами”, – розповів другий в'язень.
За словами колишніх “вагнерівців”, наприкінці 2022 року на Донбас було доставлено близько 400 бойовиків, згодом їх надходило дедалі більше.
Перший ув'язнений розповів, що під час штурму в лісі у нього спрацював інстинкт самозбереження, але інші завмерли в шоці і потрапили під ворожий вогонь.
“Евакуації поранених не було. Якщо ти поранений, то спочатку відкотишся сам, як можеш, кудись на нейтральну територію, де немає вогню, а якщо поруч нікого немає, то надаси собі першу допомогу”, — додає він.
За словами чоловіків, альтернатива пересування мінними полями назустріч українській артилерії була смертоносною.
“Ми не могли відступити без наказу, тому що, якщо ми не виконаємо його – нас уб'ють свої ж”, — сказав другий ув'язнений.
“Один із наших залишився на позиції, коли був наказ наступати. Він дуже злякався, то був його перший штурм. Він сховався під деревом та відмовився йти. Про це доповіли командуванню. Його відвели на 50 метрів від бази. Він копав собі могилу, а потім був розстріляний”, – продовжив розповідь полонений.
Колишні бойовики відзначають, що жертви серед “вагнерівців” обчислюються десятками щодня.
“Коли прибувають поранені, ти отримуєш наказ їх занурити, і ти особливо не думаєш, хто загинув, а хто поранений”, — каже один із бійців.
Вербував особисто пригожин. У серпні та вересні минулого року голова ПВК “Вагнера” євген пригожин прилетів на гелікоптері до в'язниць, де утримувалися ув'язнені, пропонуючи шестимісячні контракти в обмін на помилування.
Одному з чоловіків ще належало 10 років ув'язнення після засудження за вбивство.
“Я зважив, що шість місяців краще, ніж 10 або 11 років, які я міг би провести у в'язниці… Я просто хотів почати нове життя”, — розповів він.
Тоді повним ходом йшла вербувальна кампанія пригожина в російських в'язницях.
За оцінками представників західної розвідки, було завербовано від 40 до 50 тисяч жителів.
В останньому інтерв'ю пригожин заявив, що кампанію з вербування завершено, але не назвав причин.
“Лише кілька чоловік у моєму підрозділі прийшли по гроші, інші йшли тому, що вони мали великі терміни. Але були й такі, яким залишалося відсидіти лише 12 діб, і вони все одно погодилися”, — згадує боєць.
“Усіх вишикували у дворі, і пригожин почав вербувати людей. Він заявив, що має повноваження від вищих органів забрати з в'язниці будь-кого, незалежно від злочинів або терміну ув'язнення. Ідеальні кандидати — вбивці, грабіжники”, – продовжив він.
За словами ув'язнених, процес відбору був настільки примітивним, що літнім в'язням потрібно було лише показати, що вони можуть пройти кілька метрів. Люди пригожина забрали майже всіх.
Для ув'язнених, які мали відсидіти довгі роки, пропозиція була привабливою.
Один із них сказав: “За нашу свободу нам довелося півроку воювати в Україні, боротися з “фашистами”. При цьому він (пригожин – ред.) обіцяв нам зарплату, повернення кредитів та чисту історію”.
Чоловіки кажуть, що невдовзі після візитів пригожина сотні ув'язнених було доставлено автобусами і літаками на полігон у Ростовській області рф. На полігоні було багато заборон, а серед командування були ті, хто воював в Африці та Сирії.
Навчання майбутніх бойовиків було коротким та базовим — їм показали, як користуватися зброєю.
Чоловіки зазначають, що тоді стало очевидним, що їх готували до операцій, куди вони не підписувалися.
“Він (євген пригожин – ред.) нічого не говорив про небезпеку. Говорив про зняття всіх судимостей, що півроку відсидимо, всі судимості буде знято, передоплата 240 тисяч рублів (близько 3300 доларів), а також про те, що наше завдання — тримати захист на другій лінії”, – говорить ув'язнений.
“Ми думали, що боротимемося з поляками та різними найманцями. Ми не думали, що там хтось лишився з української армії, думали, що вони виїхали з країни. Тому стало ясно, що нас просто обдурюють, щоби змусити вступити у війну з українцями. Ніхто особливо не думав, що ЗСУ справді воюватимуть за свою країну, за своїх близьких. Ми дізналися про це тільки після того, як увійшли туди”, — згадує другий військовополонений.
Один із них зазначає, що він і його поранений товариш були єдиними, що вижили в групі, яка виявилася “між двома українськими мінометами та снайпером”.
“Командування наказало мені окопатися на своїй позиції, тому я окопався, чекаючи евакуації. Надіслали одну групу з 10 осіб, і український снайпер знищив усіх десять. Потім командування нам по рації сказало: “забирайтеся, як можете, далі ви самі”, — розповів він.
Саме тоді, за його словами, українські солдати “підійшли та вистрілили поруч із його ногою, зі словами: “Руки вгору”.
На запитання, чи погодилися б ув'язнені знову воювати проти України – вони на мить замовкли.
“Я думаю, що це був неправильний вибір… Я ніколи не брав участь у жодних військових операціях, тим більше в боях проти ЗСУ, які відмовляються віддавати свою землю. Вони привезли нас сюди під неправильним приводом. І тому ми воюємо, але це не справедливо”, — сказав один із них.
Обидва чоловіки заявили, що хочуть повернутися до росії. За їхніми словами, їх “не хвилює росія, вони просто хочуть додому”.