Деталі
Фрідман пише, що в той час, як американці не можуть дійти згоди практично ні з якого питання, стійка більшість громадян США зараз виступає за надання щедрої економічної та військової допомоги Україні в її боротьбі з путіним та його потугами стерти нашу країну з лиця землі.
На думку колумніста, збереження цієї підтримки поточного літа буде подвійно важливим, оскільки війна в Україні переходить у фазу “сумо”, коли між собою борються “два величезні борці, кожен з яких намагається викинути іншого за межі рингу, але жоден не хоче відступити і не може перемогти”.
“Хоча я чекаю деякої ерозії в міру того, як люди усвідомлюють, наскільки сильно ця війна піднімає світові ціни на енергоносії та продовольство, я все ж таки сподіваюся, що більшість американців буде триматися доти, доки Україна не відновить свій суверенітет військовим шляхом або не укладе гідну мирну угоду з путіним. Мій оптимізм на найближчу перспективу випливає не з читання опитувань, а з читання історії — зокрема нової книги Майкла Мандельбаума “Чотири віки американської зовнішньої політики: Слабка держава, велика держава, наддержава, гіпердержава”, — пише Фрідман.
Так, зазначає він, війни йдуть як передбачуваними, так і непередбачуваними шляхами.
Передбачуваний шлях щодо України полягає в тому, що зі зростанням витрат зростатиме незгода — або в Америці, або серед європейських союзників, — які стверджують, що інтереси та цінності Заходу “вийшли з рівноваги” в Україні. Вони будуть стверджувати, що союзники не можуть ні економічно дозволити собі підтримувати Україну до повної перемоги, ні стратегічно дозволити собі йти до повної перемоги, тому що у разі повної поразки путін може розв’язати ядерну зброю, зазначає журналіст.
На його думку, ознаки такої поведінки були помітні у суботній заяві президента Франції Еммануеля Макрона про те, що західний альянс має “не принижувати росію”.
Фрідман вказує, що, за Мандельбаумом, у двох найважливіших війнах в історії США — Громадянської та Другої світової, — “нашою метою була повна перемога над ворогом. Проблема для Байдена і наших союзників полягає в тому, що ми не можемо прагнути до повної перемоги над путінською росією, бо це може призвести до ядерної війни — проте щось схоже на повну перемогу може бути єдиним способом зупинити путіна від вічного знекровлення України”.
Що, за словами журналіста, призводить до непередбачуваного результату: так, після більш ніж 100 днів бойових дій, ніхто не може сказати, як ця війна закінчиться.
"Вона була започаткована в голові путіна, і, швидше за все, вона закінчиться тільки тоді, коли путін скаже, що хоче, щоб вона закінчилася. путін, ймовірно, відчуває, що все вирішує він і час на його боці, тому що він може винести більше болю, ніж західні демократії. Але великі війни — дивні речі. Як би вони не починалися, вони можуть закінчитися абсолютно непередбачуваним чином, пише автор колонки.
Він знову наводить слова Мандельбаума, який стверджує, що Уїнстон Черчілль говорив про те, що “війни можуть змінити хід історії, а великі битви часто вирішують результат війн. Битва між росією та Україною за контроль над територією на сході України, відомою як Донбас, потенційно може стати такою битвою.
На думку Фрідмана, для російсько-української війни це може бути справедливим твердженням у кількох сенсах.
Так, він зазначає, що 27 країн Європейського союзу насправді є найбільшим у світі торговим блоком. Вони вже рішуче пішли на скорочення торгівлі з Росією та інвестицій у неї. 31 травня ЄС погодився зупинити 90% російського імпорту сирої нафти до кінця 2022 року. Це не тільки завдасть шкоди Росії, а й завдасть реального болю споживачам та виробникам країн ЄС, які й так платять “астрономічно” високі ціни за бензин та природний газ.
“Однак все це відбувається в той час, коли відновлювані джерела енергії, такі як сонце та вітер, стали конкурентоспроможними за ціною, порівняно з викопним паливом, і коли автомобільна промисловість у всьому світі значно збільшує виробництво електромобілів та нових батарей”, — зазначає Фрідман.
На його думку, у короткостроковій перспективі ніщо із цього не зможе компенсувати падіння російських поставок. Проте, за збереження року чи двох “астрономічних цін” на бензин і паливо через війну в Україні, “ви побачите масове зрушення в інвестиціях взаємних фондів та промисловості в електромобілі, удосконалення мереж, лінії електропередач та довготривале зберігання енергії, що може схилити весь ринок від залежності від викопного палива у бік відновлюваних джерел енергії”, — сказав директор E3G, Third Generation Environmentalism, групи дослідження клімату Том Берк.
“Війна в Україні вже змушує всі країни та компанії різко просувати свої плани щодо декарбонізації”, цитує Берка журналіст.
Він зазначив, що в доповіді, опублікованій минулого тижня Центром досліджень енергетики та чистого повітря і Ember, глобальним аналітичним центром з питань енергетики, що базується у Великобританії, йдеться, що 19 з 27 держав ЄС “значно підвищили свої амбіції в плані впровадження енергії з 2019 року, одночасно скоротивши заплановане на 2030 виробництво викопного палива, щоб захистити себе від геополітичних загроз”.
У недавній статті в McKinsey Quarterly зазначається: “Морські війни 19 століття прискорили перехід від вітряних суден до суден, що працюють на вугіллі. Перша світова війна призвела до переходу від вугілля до нафти. Друга світова війна ввела ядерну енергію як основне джерело енергії. У кожному з цих випадків інновації воєнного часу перетікали безпосередньо в громадянську економіку і відкривали нову еру. Війна в Україні відрізняється тим, що вона не спонукає до енергетичних інновацій, але робить необхідність у них очевиднішою. .
“От так: якщо ця війна ненароком не підірве планету, вона може ненароком допомогти її підтримати. І, згодом, скоротити основне джерело грошей та влади Путіна. Хіба це не іронія?”, — наголосив автор.
Нагадаємо
Наприкінці травня редакція американського видання The New York Times випустила сумнівний зміст статтю під заголовком “Війна в Україні стає складнішою, а Америка до неї не готова”. У матеріалі журналісти ставлять під сумнів успіхи України у війні та висувають думки, з якими навряд чи погодиться українська громадськість.