Національний спротив, територіальна оборона, рух опору — це нові поняття для законодавства України у сфері оборони. Чому закон про національний спротив було прийнято саме зараз? Це відповідь на весняне загострення на Сході?
Прийняття закону назріло давно — власне, з моменту початку російської агресії в 2014 році. Насправді трішки дивно, як ми жили всі ці роки без такого закону. Бо територіальна оборона та рух опору є дуже важливими складовими стримування агресії такого сусіда, як Росія.
Окремі елементи національного спротиву у нас фактично давно існують — маю на увазі добровольчий рух, волонтерство, спротив на тимчасово окупованих територіях. Але ми вже давно потребували спеціального закону. Не думаю, що розробка законопроєкту напряму пов’язана із загостренням на Донбасі цією весною. Бо це не перше загострення і, напевно, не останнє.
Значущість закону про нацспротив в тому, що він створює нову оборонну компоненту. По суті, це нова та потужна зброя. Тому дуже добре, що наприкінці травня Президент Зеленський вніс законопроєкт, а в середині липня ми його вже прийняли. Якість правок до законопроєкту та швидкість його проходження через Парламент — це багато в чому заслуга Олександра Завітневича як голови профільного Комітету та Федіра Веніславського як керівника робочої групи з цього законопроєкту в нашому Комітеті. Я рада, що ми встигли проголосувати закон до парламентських канікул і не стали відкладати його на осінь.
Що принципово нового запроваджує цей закон для нашої оборони?
Національний спротив — це нова оборонна компонента, яку слід сприймати дуже серйозно. Якщо декілька років серйозно попрацювати над розбудовою системи нацспротиву, можна отримати ще один досить вагомий інструмент стримування агресора. Якби у 2014 році ми мали те, що зараз закладається в президентському законі про нацспротив, події могли б розвиватись інакше, в тому числі в плані територіальних втрат.
Нацспротив — це створення додаткового виміру оборонного впливу на агресора, якоюсь мірою гібридизація оборони, привнесення елементів “Афганістану” в оборонну доктрину. Тобто, захищати країну буде не тільки армія мілітарним способом, а й все населення країни різними способами. Власне, ідея нацспротиву прямо випливає з доктрини всеохоплюючої оборони, яка лежить в основі нашої нової стратегії воєнної безпеки.
Звісно, концепція нацспротиву базується на нашому гіркому досвіді війни з Росією. Тому, напевно, цілком природно, що наша система нацспротиву буде спрямована насамперед на стримування Росії від подальшої агресії проти України. Бо за допомогою, в тому числі нацспротиву, ми хочемо зробити нашу оборону асиметричною агресії Росії. Тобто ефективність — через асиметричність.
Скільки років треба, щоб побудувати систему нацспротиву?
Важко сказати. Залежить від фінансування та політичної волі. Вважаю, що за роки 3 можна було б принаймні закласти базу, а ще за 2 роки привести все до ладу.
Слід зауважити, що система нацспротиву потребує, так би мовити, постійного “підтримання у формі”. Це не літак, який купили та поставили в ангар. Це постійна системна робота з військовим особовим складом та цивільним населенням. Це досить громіздка система та кропітка робота. Але гарна новина в тому, що в поєднанні з військово-патріотичним вихованням, це може давати не тільки, власне, оборонний ефект, а й позитивний соціально-політичний ефект.
Вважається, що гарним є досвід Польщі з розвитку сил територіальної оборони. Чи використовуємо ми польський досвід?
Я б сказала, що, власне, польський досвід і є нашою основною моделлю. Законопроєкт готувався на основі вивчення досвіду таких країн, як США, Великобританія, Франція, Фінляндія та низки інших країн НАТО. Але найбільш репрезентативним з точки зору структури, масштабу і напрямків відбиття ймовірної агресії є польський досвід створення територіальної оборони і національної оборони загалом.
Але ми тільки починаємо будувати систему нацспротиву. Попереду дуже багато роботи. На старті ми знаходимось в менш вигідному положенні, ніж Польща, яка давно є членом НАТО, має кращу економіку та користується фінансовою і технічною підтримкою партнерів по НАТО. Для прикладу, польські війська територіальної оборони за чотири роки свого існування були укомплектовані особовим складом у кількості більше 25 тисяч осіб, а обсяг фінансування сягнув 180 млн доларів США на рік. Зрештою, Польща не знаходилась у стані збройного конфлікту з Росією.
Наша відмінність в тому, що ми обмежені в ресурсах і нас мотивує не потенційна загроза, а реальна військова агресія з боку Росії.
Якщо говорити про територіальну оборону, то в минулому вже були спроби створити сили територіальної оборони, але не дуже вдалі...
Так, за останні десь п’ять років було декілька спроб створення підрозділів територіальної оборони. Була низка причин чому такі спроби були невдалими. Одна з них — власне, законодавча неврегульованість. Були питання підпорядкування сил ТрО, зброї, фінансування, матеріально-технічного забезпечення тощо. Рік тому був зареєстрований законопроєкт “Про територіальну оборону України”, але він так і не був поданий на розгляд. Президентський закон про нацспротив краще, він більш засадничий, він розглядає територіальну оборону як один з елементів більш широкої системи національного спротиву, чітко прописує завдання під ТрО, рух опору та підготовку населення до нацспротиву. Закон встановлює чітку вертикаль управління системою нацспротиву: Президент — Командувач ЗСУ- далі Командувач силами ТрО стосовно територіальної оборони та Командувач ССО стосовно руху опору, а підготовка населення до нацспротиву є відповідальністю Кабміну.
Були побоювання, що створення сил територіальної оборони підвищить ризики сепаратизму. Ви поділяєте ці побоювання?
Ні, я так не вважаю. Навпаки, правильно організована система нацспротиву робить державу сильнішою, більш стійкою, в тому числі проти проявів сепаратизму.
Звісно, комплектування та підготовка сил ТрО має варіюватись в залежності від регіону, бо ТрО в прикордонних районах з Росією або в зонах, прилеглих до ОРДЛО — це одне, а ТрО, наприклад, на Київщині — це інше.
Може скластись враження, що нацспротив — це нібито залучити все населення країни на війну. Але ж це не так?
Звісно, це не так. Воювати будуть військові. Але громадяни мають допомагати. Зрештою, ідея нацспротиву будується на статті 65 Конституції, яка каже, що захист України є обов’язком кожного громадянина.
Система нацспротиву — це підготовка населення до спротиву, плюс ТрО, плюс рух опору. Підготовка громадян до нацспротиву — це, по суті, військово-патріотичне виховання населення країни. Тероборона має працювати по всій території поза зонами бойових дій, виконуючи допоміжні функції: охорона кордону, охорона об’єктів інфраструктури, підтримання громадського порядку, антидиверсійна робота, ліквідація наслідків бойових дій тощо. А рух опору має функціонувати на тимчасово окупованій території. Саме тому з рухом опору мають працювати сили спеціальних операцій.
Іноді навіть від політиків доводиться чути наратив, що нас має хтось захищати від агресії. Допомагати — так, а воювати замість нас, українців, за нашу землю ніхто не зобов’язаний. Це наша земля і тільки нам її захищати. Всеохоплююча оборона. Це наша нова воєнна стратегія, яку наприкінці березня цього року ввів у дію Президент Зеленський. Нацспротив не має замінити якісні збройні сили, але він має стати повноцінним оборонним компонентом, з яким доведеться рахуватись ворогу.