КИЇВ. 27 лютого. УНН. В Республіці Молдова у 2020 році пройдуть президентські вибори. Вдруге громадяни РМ обиратимуть лідера країни прямим голосуванням. Це стало можливим внаслідок реформи 2016 року, коли під тиском вуличних протестів до влади прийшов лідер Партії соціалістів Ігор Додон. Тоді Додон обійшов в другому турі суперницю Майю Санду. Й після п’яти років залаштункових політичних інтриг, як свідчать результати останнього соціологічного дослідження, — віз і нині там. У 2020 році на президентських перегонах найімовірніше зустрінуться знову ж таки Додон та Санду. Таким чином, під кінець політичного циклу республіка опинилася на нульових позиціях, як і п’ять років тому, пише УНН.
Машина часу
Сюжет, в якому персонаж або група людей повторно проживають один й той самий відрізок часу, щоразу повертаючись в одну й ту саму точку відліку — на нуль — більш характерний для науково-популярної літератури. Проте політична ситуація в Молдові за підсумками останніх п’яти років нагадує часову петлю із фантастичного роману. У 2020 році пройдуть чергові вибори президента країни. Соціологічні дослідження показують, що потенційні лідери, яких готові підтримати громадяни — це чинний президент Ігор Додон та колишній прем’єр-міністр Майя Санду.
Згадаємо початок політичного циклу, який добігає у сусідів до кінця. У 2015 році протестна хвиля вивела на вулиці Кишиневу тисячі людей. Приводом для масових демонстрацій стала банківська махінація за участі найвищих посадових осіб та підставних компаній, яку охрестили “крадіжкою століття” або “крадіжкою мільярду”. В цьому, зокрема, звинувачували й колишнього лідера Демократичної партії Влада Плахотнюка.
Лозунги “Геть Плахотнюка” за минулі роки стали своєрідним протестним брендом молдовського розливу. За обвинуваченнями у пасивній корупції у справі “крадіжки мільярду” за ґратами опинився тодішній голова уряду Влад Філат (який зараз вийшов на свободу). Проте вулиця не стихала. Штамповані заголовки про “молдовський майдан” заповнили новини місцевих та іноземних ЗМІ. Тим часом в столиці Молдови розгорнули наметове містечко й обурення мітингувальників сягнуло високого градуса. Активісти вимагали змін до виборчого законодавства, які дозволили б обирати президента на прямих виборах. Й домоглися свого.
Втім, як часто буває, активістами керувала не тільки спрага справедливості, а й політичні лідери, за якими теж стояли свої розклади, й свої амбіції, які узгоджувалися із патронами. Тоді, як і сьогодні, в центрі політичних подій були постаті Ігоря Додона, Майі Санду й Андрея Настасе.
Місцеві настрої завжди стосувалися геополітики: проросійські та проєвропейські вподобання фактично ділили суспільство навпіл. У 2016 році президентом Молдови став лідер проросійської Партії соціалістів Ігор Додон, випередивши представницю, так званого, проєвропейського табору Майю Санду.
Політична корупція на будь-який смак
Сьогодні, як і п’ять років тому, прізвища Додона та Санду умовно можна співвіднести із двома основними геополітичними орієнтирами, навколо яких й розташовуються політичні табори.
Чинний президент афілійований із Партією соціалістів Молдови і є фігурою близькою до Кремля. Про те, що партійна діяльність соціалістів фінансується безпосередньо росіянами Додон заявляв особисто у розмові із Плахотнюком. Відео розмови було злите в рамках “війни компроматів” під час коаліційних переговорів влітку 2019. З огляду на наявну ситуацію це ніяк не похитнуло підтримку Додона. Напроти, — за останні п’ять років Додону вдалося значно укріпити свої позиції.
Президент, який починав свій мандат із представницьких функцій та, щонайменше п’ять разів був відсторонений від виконання обов’язків рішеннями Конституційного суду, зараз контролює ключові посади в уряді, силовий блок та має підтримку у парламенті. При цьому, колишні партнери соціалістів по коаліції із ACUM знову в опозиції. Зокрема, розклади змінилися не в останню чергу й через кризу в Демократичній партії через відсутність єдиної позиції щодо співпраці із партією Додона.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прем’єр Молдови обговорить у Москві придністровське питання і зону вільної торгівлі з РФ
До того ж, “проєвропейців” теж є чим докорити. Ключові фігури блоку ACUM, який був сформований перед виборами (щоб зайти в парламент єдиним списком) довгі роки очолювали програми та працювали у мережах НГО. Але тут важливо не зробити логічної помилки й не розвішувати ярликів. Акцент варто зробити не на хайпі й “соросятах”, що лише радикалізує публічний діалог, а на тому, що фінансування ACUM з боку ЄС та США відбувається не в рамках громадської, а в рамках політичної діяльності. Й фінансування політичних партій, із-за кордону, до речі, заборонено на рівні законодавства, причому законодавства, прийнятого відповідно до європейських стандартів.
Тому, стрімкий політичний успіх такою ціною шкодить не лише незаангажованості молдовської політики — про що зараз не доводиться й говорити, а й знецінює громадянське суспільство, яке, позиціюючи себе, як інститут “високих моральних цінностей” із кузні “хороших хлопчиків і дівчаток” перетворюється на такий собі соціальний ліфт європейського “кумівства”, прикриваючись при цьому високими ідеями.
Логічна помилка
Проте, схоже, що такі “європейські стандарти” влаштовують як росіян, так і самих європейців. Варто згадати коаліцію соціалістів й блоку ACUM, що була сформована після переговорів іноземних партнерів, не дивлячись на принципову ідеологічну різницю у соціалістів й “проєвропейців” щодо майбутнього країни. Й це проблема не лише Молдови, а й інших країн, де політичний дискурс знаходиться дещо в перехідному режимі. Але й говорити про ці явища необхідно в рамках правових категорій, а не оперувати конспірологічними фантазіями про “соросят” й “руку Кремля”.
Попри те, що Республіка Молдова задекларувала свій європейський шлях розвитку, має асоційоване членство й впроваджує реформи державного сектору, юстиції, верховенства права й так далі, як і Україна й інші члени Східного партнерства, до речі, ACUM після фактичного розвалу Демократичної партії — партії олігарха Влада Плахотнюка, яка й існувала на його гроші, залишається безальтернативним варіантом в рамках проєвропейського шляху. Вибором без вибору. Але й відсутність в ACUM головного конкурента на правому фланзі — демократів не гарантує успіху в наступні п’ять років. По-перше, соціалісти, набравши обертів, контролюють адміністративний ресурс, по-друге, “людський капітал” демократів може й з’явитися під новим брендом, або знову ж таки, європейці домоляться із росіянами й країна залишатиметься нейтральною територією, де “дорослі” вирішують свої питання.