“Ми не зупинимося в нашій протидії терористичним організаціям. Ми почнемо нові операції, на додаток до „Щиту Євфрату“ та „Оливкової гілки“. Наші військовослужбовці готові до цієї місії”, — повідомив турецький лідер.
Ердоган пообіцяв, що армія Туреччини і далі буде вести бойові операції проти курдського ополчення, що вважається владою країни терористичною організацією. Президент зробив цю заяву під час зачитування його передвиборного маніфесту за місяць до того, як у Туреччині пройдуть парламентські та президентські вибори.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Туреччині заявляють, що закуплять російські ЗРК с-400 попри застереження США
Нагадаємо, Генеральний штаб Туреччини 20 січня 2018 року оголосив про початок військової операції проти озброєних формувань сирійських курдів у районі Афрін на північному заході Сирії. Багатьма аналітиками та офіційним Дамаском операція сприймається як інтервенція турецьких військ та так званої “Протурецької Вільної Сирійської Армії” за підтримки ісламістів у сирійський район Афрін проти позицій курдської партії “Демократичний союз” у Сирії, її збройного крила "Загони народної оборони" та "Загони жіночої самооборони". Туреччина також заявляє, що воює проти Ісламської Держави (ІД), хоча незалежних підтверджень цьому немає. Демократична федерація Північної Сирії претендує на Афрін та його околиці в якості регіону Афрін.
Умовність та довільність кордонів, що склалися на Близькому Сході після розпаду Османської імперії, яскраво ілюструє “курдська проблема”: на початок XXI століття курди лишаються найбільшим з народів без власної державності (за різними оцінками курдів налічується від 20 — до 40 млн осіб). Проживаючи, переважно, на етнічній території під назвою “Курдистан” (південний схід Туреччини, північ Іраку, захід Ірану, північний схід Сирії), у межах якої курди становлять цілковиту або відносну більшість, курдська еліта плекала надію на ратифікацію Севрської мирної угоди (1920 рік) між Туреччиною і Антантою, яка передбачала створення незалежної держави курдів. Однак цей договір так і не вступив у силу і був анульований після підписання Лозаннського договору (1923) — велика перемога для нової турецької держави Кемалістської революції та велика поразка проекту незалежного Курдистану. Не дивлячись на 3500-річну історію існування народу, курди так і не отримали своєї держави.
Відтоді проблема курдів, розділених кордонами Туреччини, Іраку, Ірану та Сирії (турецький Курдистан — найбільший за площею та кількістю курдського населення, далі — в порядку спадання) стала однією з багатьох “порохових діжок” Близького Сходу, яка періодично “вибухає” кривавими збройними конфліктами та протистояннями.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Президент Туреччини оголосив про взяття Афріну
Небажання Анкари миритися з потенційною державою курдів (навесні 2016-го, виконавши пріоритетну мету географічно з’єднати три кантони, сирійські курди проголосили Федерацію Північна Сирія в складі Сирійської Арабської Республіки), криється в соціально-економічній площині, адже турецький Курдистан охоплює значну частину турецьких територій з великими розвіданими запасам нафти, які Анкара не хоче втрачати на користь курдів, щодо яких проводиться політика асиміляції та пригноблення (до 1991 офіційні турецькі документи іменували курдів “гірськими турками”, а саме слово “Курдистан” є забороненим). На думку турецьких офіційних осіб, прагнення широкої автономії не є кінцевою метою сирійських курдів та РПК (Робоча партія Курдистану), а необхідним та прийнятним на даний момент етапом на шляху до побудови незалежного Курдистану (який має охоплювати південний схід Туреччини, північ Іраку, захід Ірану, північний схід Сирії).
Таким чином, “червона лінія” для Анкари — розширення контрольованих курдами територій. До початку 2018 року курди контролювали 700 з 900 кілометрів сирійсько-турецького кордону, що становило загрозу для південного сходу та сходу Туреччини, які заселені, переважно, курдами. Тобто курдів Сирії, які “кров’ю, важкою працею, сльозами і потом” здобули фактичне (не юридичне) регіональне самоврядування в Сирії відділяє від курдів Туреччини лише кордон.