Розвиток має ґрунтуватися на доступності професійного футболу максимальній кількості охочих. І цьому держава повинна сприяти не лише фінансово, але й правильним комплексним підходом.
Не стадіони будувати, а поля для дітей та підлітків
Секрет успіху хорватської збірної — як не банально — у підході до виховання молодих та перспективних гравців. А “народжуються” вони лише там, де мають змогу себе проявити. Саме тому у цій країні майже немає помпезних спортивних арен, натомість чи не в кожному дворі збудоване міні-футбольне поле, обов’язково, сертифіковане міжнародними організаціями.
Сертифікація — це підтвердження того, що поле відповідає стандартам УЄФА/ФІФА, а значить є придатним за своїм розмірами та властивостями безпеки для проведення спортивних змагань.
“В Україні ж — діти тренуються на болоті”, — каже футбольний експерт Дмитро Лащук.
Будівництво спортивних майданчиків для молоді — ось що треба розвивати, ось у що треба вкладати гроші, переконує він далі.
“Як би це банально не звучало, але у хорватів інший менталітет і підхід, аніж в українців.
Хорватія будує майданчики для футболу на постійній основі, там ці поля — висококласні. Аналогічно і Польща. Ще років 8 тому у них (поляків) була дуже слабенька збірна, сьогодні — вона набагато сильніша. А чому? Тому що до 2012 року, коли проходило Євро, Польща побудувала 2012 „орликів“ — маленьких стадіонів, в тому числі, і майданчиків для баскетболу. Всього 2012, скажімо так, нових можливостей для молоді займатися спортом.
Далі, візьмемо Бельгію. Там у маленьких містах на 50-60 тис. населення мінімум 5-7 тренувальних футбольних полів, і 1-2 великі показові стадіони. Тобто також доступність спорту для молоді.
А що в Україні? Яке вдосконалення техніки може бути, якщо ти граєш на руїнах? Влада тривалий час не вкладала кошти в спортивну інфраструктуру взагалі. Лише ось зараз влада трошки повернулася обличчям до цього питання, і за останні 2-3 роки у нас таки побудували багато нових футбольних майданчиків”, — розповів він.
“Якби таке було раніше...”, — із жалем додає Лащук, то напевно (продовжимо за нього) ми би вже познайомилися із новими яскравими, талановитими молодими хлопцями із високою перспективою перетворитися у футбольних зірок.
Але ж футбольні поля в Україні будувалися і раніше! — може заперечити читач.
Так, будувалися, але які? Дуже низької якості та без дотримання елементарних вимог, навіть, щодо розмірів, розповідають екперти.
“У нас будувалися, певною мірою, поля, але річ у тім, що ФФУ раніше будувала ті поля, які не відповідають стандартам УЄФА. Вони будувалися просто як спортивні майданчики загального користування. Просто виходили дітки й гралися. До футболу вони мали відношення лише тим, що там була зелена штучна трава не дуже хорошої якості та футбольні ворота, не стандартні. І там проводити будь-які змагання не можна було. Будувалися вони у дуже малій кількості й непрограмно. Переважно це відбувалося з ініціативи приватних інвесторів. Футбольні клуби будували поля лише для своїх шкіл. Тобто, поля були, але їх було катастрофічно недостатньо”, — пояснює футбольний експерт Валерій Новобранець.
“Будували, але ж недобудовували, або те, що збудували — то воно давно розвалилося і перетворилося на суцільні руїни”, — доповнює колегу Дмитро Лащук.
Ісландія теж стала футбольною країною завдяки полям
Не менш яскравий прорив у футболі продемонструвала Ісландія. І знову у цьому не останню роль зіграла доступність професійної спортивної інфраструктури для молоді.
“У Хорватії 4 млн 200 тис. осіб, і вони — віце-чемпіони світу. У них — величезна кількість полів, і якщо перерахувати, то там на 10 тис. осіб в багато разів більше полів, ніж в Україні.
Ісландія ж — країна, яка ще 20 років взагалі не сприймалася як футбольна. Але вони пішли аналогійним шляхом — почали будувати футбольні манежі. І в них на 300 тис. осіб 6 футбольних манежів із повнорозмірними полями.
В Україні ж, рахуємо, що нас ще 40 млн — і на 40 млн у нас футбольні манежі побудовані у Києві в Конча-Заспі, у Дніпропетровську і в Маріуполі. Три! На тому все!” — зауважує Новобранець.
Зрозуміло, що до поля, потрібні ще й стандартизовані ворота, м’ячі і, що не менш важливо, сертифіковані тренери.
Поля + тренер = футбол
Аби футбол дійсно мав хорошу перспективу розвитку, країна має забезпечити комплексність підходу. Розширюючи можливість для дітей займатися спортом (через розбудову спортивної інфраструктури) не треба забувати і про фаховість тренерів.
“Ісландія та інші країни пішли по шляху підвищення кваліфікації тренерів, які працюють із дітьми. Є країни, де із дітьми мають працювати фахівці тільки із категорією „Pro“ — це найвища тренерська категорія у дитячому футболі”, — пояснює Новобранець.
В Україні також існує ліцензування тренерів, проте часто-густо із дітьми працюють тренери взагалі без найменшої ліцензії (це категорія С, диплом, який дозволяє працювати із дитячими командами).
“А ті країні, про які ми сьогодні говоримо, як про футбольні, вони всі пережили ось цю футбольну революцію — футольний бум. Спочатку розбудовували інфраструктуру, чим якраз зараз переймається і Федерація футболу України. Потім займалися підвищенням кваліфікації тренувального складу”, — резюмував Новобранець.
Тож, хочеться думати, що “футбольна революція”, яку вже пережили наші європейські сусіди, таки назріла і в нас.
В Україні позаминулого року з’явився власний завод із виробництва штучного футбольного покриття — “ФФУ Продакшн”. Компанія наразі реалізовує 66 проектів у столиці та заявила про наміри завершити ці об’єкти до 1 вересня поточного року.
При цьому, як зауважують на заводі, будують вони міні-майданчики за стандартами УЄФА. А постачальниками сировини для виготовлення футбольної штучної трави залучили найкращих у цій справі німецьких фахівців — компанію “Polytan”.
“Створене за технологією всесвітньо відомого виробника штучного покриття Polytan, штучна трава ТМ ПОЛЕ (під такою маркою випускає готову продукцію „ФФУ Продакшн“) ідеально підійде як професійним спортивним клубам, так і навчальним закладам. Стійкість та німецька якість збережуть твоє поле новим на десятиріччя, а затверджена екологічність Polytan зробить його штучність абсолютно непомітною”, — зауважують вітчизняні виробники.
В рамках реалізації державної програми, футбольні майданчики будуються не лише у Києві, але й по всій країні. На Дніпропетровщині планують до кінця року відкрити 23 міні-поля, на Полтавщині — 20, в Івано-Франківській області — 16, тощо. Їх виробниками та будівельниками є різні компанії, проте всі вони мають реалізовувати свої проекти у суворій відповідності до вимог якості та безпеки.
Президент Федерації футболу Андрій Павелко раніше анонсував, що за три роки у планах ФФУ “збудувати стільки полів, скільки було зведено за всі попередні роки незалежності Україні”.
Якщо ж так і станеться, будемо радіти та чекати на появу нових зірок українського футболу.